Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Рекомендации перед проведением плазмотерапии (плазмолифтнга)

Перед проведением курса плазмотерапии целесообразно провести детоксикационные и дренажные процедуры, если их назначит врач.

Увеопаротит. Хронический сиаладенит и его формы заболевания.

Увеопаротит (увеопаротитная лихорадка, синдром Хеерфордта) представляет собой симптомокомплекс. Этиология неизвестна. Предполагают вирусное или туберкулезное происхождение. Клиническая картина. Наблюдаются безболезненное или малоболезненное двустороннее увеличение околоушной слюнной железы субфебрилитет

Сиалоз (сиаладеноз). Синдром (болезнь) Шегрена. Слюнная железа. Слюнокаменная болезнь.

Сиалозом называются патологические изменения слюнных желез невоспалительного характера. Этиология и патогенез до конца не выяснены. Иногда слюнные железы реагируют безболезненным притуханием на многие изменения в организме физиологического

Гипосаливация. Свищ слюнной. Сиаладенит.

Гипосаливация — снижение секреторной функции больших и малых слюнных желез вплоть до ее прекращения (ксеростомия - сухой рот) (син.: гипосиалия, олигонтиализм, олигосиалия).

Заболевания слюнных желез. Болезнь (синдром) Микулича.

Болезнь Микулича (сип.: лимфоцитарная опухоль, лимфомиелоидный сиалоз, лимфоматоз и гранулематоз слюнных желез, аллергический ретикулоэпителиальный сиалоз Микулича) увеличение больших слюнных и слезных желез.

Приобретенные дефекты и деформации носа.

Приобретенные дефекты и деформации носа могут возникать в результате травмы, воспалительных заболеваний (фурункулез, волчанка) и удаления опухолей. Приобретенные дефекты и деформации носа можно разделить на три основные группы.

Врожденные дефекты и деформации носа.

Седловидное западение спинки носа может локализоваться только в костной или перепончатой части перегородки или одновременно в обоих. Для западения в костном отделе носа обычно характерно широкое расположение лобных отростков верхних челюстей и уплощение носовых костей, угол соединения которых равен приблизительно 170°.

Дефекты щек.

Этиология, классификация, клиника. Этиологическими факторами дефектов щек могут быть случайная травма, перенесенный воспалительный процесс (например, нома) или» хирургическое вмешательство. Дефекты щек могут быть сквозными, поверхностными, иногда наблюдается дефект только слизистой оболочки щеки.

Дефекты и деформации губ, возникшие в результате хейлопластики по поводу врожденного несращения.

Дефекты верхней губы на почве несращения ее фрагментов сопровождаются нередко такими деформациями, которые НР всегда удается устранить во время хейлопластики; они могут выявиться сразу после операции или спустя некоторое время. Деформации верхней губы можно разделить на остаточные, вторичные и хирургические.

Дефекты области рта.

Дефекты и деформация губ могут возникать вследствие случайной травмы, оперативного вмешательства (по поводу врожденного дефекта, новообразования,свежей травмы, воспаления), перенесенного специфического (сифилис, красная волчанка, сибирская язва и др.) и неспецифического (нома, карбункул, фурункул, флегмона) воспалений.

Послеоперационный период при применении GTAM.

Важно помнить, что рекомендации в послеоперационном периоде после использования GTAM значительно отличаются от рекомендаций после выполнения пародонтологических операций.

Увеличение размеров гребня. Хирургическая методика.

Хирургическая методика может быть использована для наращивания гребня, связанного или не связанного с установкой имплантатов. 1. Для визуализации дефекта формируют полный слизисто-надкостничный лоскут. Необходимо избегать чрезмерного истончения лоскута.

Увеличение размеров гребня.

Успех остеоинтегрируемых (внутрикостных) имплантатов привел к пониманию целесообразности не только обеспечения адекватной костной поддержки в области адентии, но и регенерации кости вокруг имплантатов в случае наличия щелевидных и/или окончатых костных дефектов. В настоящее время наиболее эффективной методикой увеличения

Биорезорбируемые мембраны.

Идеальной является мембрана, которая обеспечивает условия для НТР и является биосовместимой и биодеградируемой. Исследования показали, что с этой целью с успехом могут быть использованы многие материалы: сетка из викрила (Vicryl mesh, Johnson & Johnson); периоген (Periogen); коллаген I типа (Perio-Barrier); оксидированная целлюлозная сетка

Нерезорбируемые мембраны. Часть 2.

1. Старайтесь обеспечить стерильность материала. 2. Выберите форму, которая наиболее оптимально закрывает дефект. 3. Придайте мембране нужную форму с помощью ножниц. Избегайте создания острых краев.

Нерезорбируемые мембраны. Часть 1.

В настоящее время единственным нерезорбируемым материалом для НТР является расширенный политетрафторэтилен (ПТФЭ), который производит фирма W.L. Gore & Associates. Он представляет собой биосовместимый пористый материал, состоящий из двух уникальных микропористых слоев. Один из них представляет собой открытую микроструктуру в области

Комбинация костных материалов.

Для улучшения соотношения между костью и соединительной тканью были использованы различные остеогенные материалы (индуктивные, кондуктивные, нейтральные), которые помещали под барьер. Schallhorn и McClaine (1988) использовали мембраны на основе ПТФЭ (пародонтологическая мембрана Гор-Текс) с аллоимплантатом

Дефекты в области разделения корней.

Becker et al. (1988) изучили результаты лечения дефектов с вовлечением бифуркации класса II, класса III и внутрикостных дефектов у 27 пациентов. Оказалось, что увеличение нового прикрепления в среднем составило 2,3 и 1,5 мм для дефектов класса II и класса III соответственно.

Направленная тканевая регенерация. Внутрикостные дефекты.

Многие исследования показали, что при наличии внутрикостных дефектов новое соединительно-тканное прикрепление может произойти без соответствующей регенерации альвеолярной кости и что при проведении методик НТР степень возникновения нового прикрепления и степень регенерации кости варьируют в зависимости от особенностей дефекта

Направленная тканевая регенерация.

В идеале цель пародонтологического лечения заключается в регенерации утерянных тканей, участвующих в поддержке зуба (кость, цемент и пародонтальная связка). Для достижения этой цели необходимо предотвратить апикальную пролиферацию и миграцию эпителия (Stahl, 1977, 1986).

Пухлиноподібні утворення кісток обличчя.

Фіброзна дисплазія (хвороба Брайцева – Ліхтенштейна) у дітей зустрічається у 22% від усіх новоутворень лицевого скелету. Є вадою розвитку кісток в ембріогенезі. При фіброзній дисплазії кістка має всі кісткоутворюючі ознаки, але з різним ступенем її дозрівання, починаючи від перших фаз остеогенезу і закінчуючи формуванням кістковоподібних структур.

Пухлиноподібні новоутворення м’яких тканин ЩЛД у дітей.

Вроджені кісти  ЩЛД розподіляють на утворення, які виникають внаслідок аномалій (середні та бокові кісти шиї, кісти привушної ділянки, кореня язика), та кісти, які є вадою розвитку ектодерми – дермоїдні та епідермоїдні кісти ЩЛД. Вроджені кісти м’яких тканин зустрічаються приблизно однаково часто у дівчат та хлопчиків.

Вроджені незрощення піднебіння.

При вроджених незрощеннях піднебіння, крім наявності самого дефекту, батьки дитини відмічають потрапляння їжі у ніс під час годування, що викликає кашель, захлинання. У старшому віці дитина “гунявить”, не чітко вимовляє слова.

Вроджені незрощення губи.Етіологія.

Вроджені незрощення губи та піднебіння відносяться  до найбільш розповсюджених вад розвитку ЩЛД та становлять 13% (Tyan M.C., Miller K.K., 1978). Статистичні дослідження показали, що за останні 100 років ця вада стала зустрічатися частіше. Співвідношення кількості дітей з вродженими незрощеннями губи та піднебіння до всіх новонароджених в Україні складає 1:600 – 1:700.

Одонтогенні та неодонтогенні лімфаденіти щелепно-лицевої ділянки.

Слід пам’ятати, що гострий серозний лімфаденіт у дітей, особливо молодшого віку, дуже швидко (через 2-3 дні) переходить у гнійну форму.
Якщо серозне запалення не переходить у гнійний процес, то вузли зменшуються у розмірах, болючість їх зникає. Впродовж кількох тижнів (2-3) вони набувають свою звичайну форму та консистенцію.

Фурункул. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Фурункул — острое гнойно-некротическое воспаление волосяного фолликула или сальной железы с вовлечением в процесс окружающих и подлежащих тканей. На лице фурункулы локализуются в зоне роста волос: на верхней и нижней губе, подбородке, в околоушно-жевательной, поднижнечелюстной и лобной областях.

Флегмона челюстно-лицевой области. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области. Часть 2.

Флегмона околоушно-жевательной области. Границы области; передняя — передний край жевательной мышцы, задняя — линия, проведенная от сосцевидного отростка к углу нижней челюсти, верхняя — скуловая дуга и часть височной кости с наружным слуховым проходом

Флегмона челюстно-лицевой области. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области. Часть 1.

Флегмона челюстно-лицевой области. Флегмона. Разлитой гнойный или гнойно-воспалительный процесс, имеющий тенденцию к распространению по клетчатке с поражением новых анатомических структур.

Сепсис одонтогенный. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Сепсис одонтогенный — генерализованное инфекционное заболевание, при котором входными воротами для возбудителя инфекции служит дефект твердых тканей зуба или зубодесневого прикрепления.

Остеомиелит челюстей. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Остеомиелит челюстей. По локализации входных ворот и путям проникновения инфекции различают гематогенный, одонтогенный, травматический и туберкулезный остеомиелит.

Миозит. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Миозит — воспаление мышцы. Этиология. Причинами развития миозита могут быть травма с асептическим воспалением, инфекционно-воспалительныи процесс.

Лимфаденит. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Лимфаденит - воспаление лимфатического узла. Наибольшая заболеваемость лимфаденитом шейно-лицевой локализации наблюдается среди детей в возрасте до 7 лет. По характеру течения различают острый, хронический и обострившийся хронический лимфаденит.

Карбункул. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Карбункул — острый гнойно-воспалительный процесс кожи и подкожной жировой клетчатки, распространяющийся на несколько волосяных фолликулов, сальных желез.

Гайморит. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Гайморит. Гайморит одонтогенный (верхнечелюстной синусит) — воспаление стенок верхнечелюстной пазухи, возникновение которого связано с распространением инфекционно-воспалительного процесса из очагов одонтогенной инфекции верхней челюсти либо

Газовая гангрена. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Газовая гангрена — анаэробная инфекция, которая характеризуется интенсивным развитием некроза (гангрены) тканей с образованием в них пузырьков газа, обширным поражением мышц, сильнейшей интоксикацией организма и слабо выраженной местной воспалительной реакцией.

Аспирационная пневмония. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Аспирационная пневмония — воспаление легких, возникающее в результате аспирации зуба, части протеза, оттискной массы и других инородных тел, биологических жидкостей (слюна, кровь), рвотных масс, гнойного отделяемого из ран челюстно-лицевой области у раненых и оперированных больных.

Артроз височно-нижнечелюстного сустава. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Артроз височно-нижнечелюстного сустава (деформирующий артрит, артрозоартрит) — воспалительно-дегенеративный процесс, приводящий к выраженным морфофункциональным нарушениям в суставе.

Альвеолит. Артрит височно-нижнечелюстного сустава. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Альвеолит - воспаление стенок лунки после удаления зуба. Этиология. В роли возбудителя альвеолита выступает микрофлора, вегетирующая на слизистой оболочке полости рта, зубодесневых карманах и инфекционно-воспалительных очагах верхушечного пародонта.

Актиномикоз. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Актиномикоз — хроническое специфическое воспалительное заболевание с поражением различных тканевых структур и органов, характеризующееся волнообразным длительным течением.

Аденофлегмона. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Аденофлегмона — разлитое гнойное воспаление клетчатки, возникающее в результате распространения инфекции по протяжению из пораженного лимфатического узла. Неодонтогенная аденофлегмона характеризуется локализацией входных ворот для инфекции в области кожного покрова головы

Абсцесс. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области. Часть 2.

Границы области: верхняя — подбородочно-губная складка, нижняя — край тела нижней челюсти, боковые — вертикальные линии, проведенные вниз от углов рта. Об-ласть имеет послойную структуру. Кожа тонкая, у мужчин имеет волосяной покров, содержит потовые и сальные железы.

Абсцесс. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области. Часть 1.

В большинстве случаев возникновение абсцесса челюстно-лицевой области является результатом инфекционно-воспалительного процесса, вызванного микрофлорой, вегетирующей в полости рта, на кожных покровах головы, реже

Травма зубів. Травма щелеп. Травма м'яких тканин. (Таблиця).

Характерний крововилив в пульпу внаслідок розриву судинно-нервового пучка. Несильний біль в зубі, перкусія позитивна, є незначна рухливість зуба

Переломи верхньої щелепи.

Перелом верхньої щелепи у дітей бувають дуже рідко і є наслідком транспортної травми. Класифікація переломів верхньої щелепи таж сама, що і у дорослих за Ле-Фором, але дуже рідко відповідає цим лініям, крім Ле-ФОР-І, коли відламаний альвеолярний паросток.

Перелом нижньої щелепи.

До 2,5 років частіше зустрічається перелом альвеолярного паростка за типом "зеленої гілки", які швидко загоюються і не потребують негайної репозиції.

Переломи щелеп. Клініка, діагностика, методи лікування.

Переломи щелеп у дітей зустрічаються рідко і становлять за даними різних авторів від 2,6% —1,5% —1%. Частіше цей вид травми відбувається в 10—12 років. Така статистика обумовлена анатомо-фізіологічними особливостями будови щелеп в дитячому віці (більш еластична кістка, потовщена окістя, наявність зон росту, зачатків постійних та тимчасових зубів

Комбінована травма характеризується сполученням декількох видів травм.

Перелом кореня зуба може бути косим, повздовжнім, осколковим та комбінованим на різних рівнях висоти кореня. Клініка при переломах зуба бідна, може бути позитивною перкусія, біль при натискуванні на зуб, виявляється незначна рухливість (в залежності від рівня перелому).

Перелом коронки зуба.

Розрізняють відлом емалі, відлом коронки у межах дентину, відлом усієї коронки.
При відломі емалі зуба скарги тільки на наявність дефекту зуба, пульпа частіше не уражається.

Тріщина зуба.

Клініка при тріщинах зубів дуже мізерна, скарг майже немає. Інколи відмічається підвищена чутливість до солодкого та кислого. При тріщині через усі тканини зуба можливий розвиток пульпіту. При останньому виді ускладнення проводиться ендодонтичне лікування.

Повний вивих.

При цьому виді травми зуб втрачає всі зв'язки з альвеолою та м'якими тканинами (відбувається розрив тканин періодонту, циркулярної зв'язки) і набуває вільності. Частіше уражаються центральні різці верхньої щелепи.

Впроваджений вивих зубів.

Впроваджений вивих — це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в кістку тіла та альвеолярного паростка щелепи; частіше такий вивих зустрічається на верхньої щелепи у фронтальних зубах.

Вивих зубів. Неповний вивих зубів.

Вивих зубів — це зміщення зуба часткове чи повністю по відношенню до альвеоли та поряд розташованих зубів. Неповний вивих зубів. При цьому виді травми зуба може відбуватися зміна положення зуба в трьох направленнях по вертикалі (зміщення в бік оклюзійної площини, поворот навколо повздовжньої осі)

Забиття зуба.

Забиття зуба — це механічне ураження зуба без ушкодження його анатомічної цілісності. При забитті зуба може бути крововилив у пульпу, внаслідок розриву судинно-нервового пучка. Клініка: у перші години після травми дитина скаржиться на незначний біль у зубі при накушуванні.

Класифікація, клініка, діагностика, методи лікування травм зубів

Травма зубів зустрічається в різних вікових групах, але найчастіше вона відбувається у 2—3  та 8—11 років.
Різці травмуються частіше ніж моляри та премоляри, ураження останніх супроводжується, як правило, переломом щелепи.
Фронтальні зуби верхньої щелепи травмуються частіше, ніж нижньої щелепи.

Укушені рани. Клініка, діагностика, методи лікування.

Укушені рани обличчя мають свої особливості при хірургічній обробці. По-перше, одразу після укусу треба ретельно обробити рану 10% розчином господарчого мила. По-друге, як правило, це рани зі рваними розчавленими краями, тому нежиттєспроможні їх шари треба видалити.

Лікування опіків.

Протишокову терапію треба проводити всім дням із площиною опіків більше 10% поверхні тіла та дітям до 3-х років з опіками більше 5% поверхні тіла.

Опіки. Клініка, діагностика, методи лікування.

Опіки у дітей мають свою специфіку, яка пов'язана з анатомофізіологічними особливостями щелепно-лицевої ділянки та дитячого організму вцілому, психоемоційного стану дитини. Найбільш частими причинами опіків є контакт з гарячою рідиною, полум'ям та електричним струмом. Серед дітей опарення спостерігаються у 54%, а у дорослих в 13%.

Клініка травм м'яких тканин обличчя та порожнини рота у дітей

Для ран м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки є свої особливості, які визначаються тим, що обличчя — це ділянка концентрації усіх органів відчуття (зору, слуху, нюху), яка близько розташована до ЦНС. Обличчя має велике -естетичне значення для людини, тому травмування його переноситься дуже важко.

Класифікація пошкоджень твердих тканин ЩЛД у дітей.

Переломи кісток обличчя: Вилицевого комплексу: вилицева кістка; вилицева дуга (із зміщенням та без, з косметичними порушеннями, з функціональними порушеннями, з косметичними та функціональними порушеннями).

Електроопіки.

Електроопіки складають 7 % серед опіків обличчя у дітей. Електроопіки у дітей частіше обмежені по площин], але дуже глибокі. Це пов'язано з тим, що, як правило, вони виникають внаслідок введення в порожнину рота електричних дротів.

Місцеве лікування опіків обличчя.

Обробка опікових ран на обличчі повинна бути мінімально травматичною, максимально щадящя раньову поверхню. Перед обробкою та перев'язкою, особливо у дітей, проводять загальне знеболювання. Опікову поверхню обробляють антисептиком (етакрідину лактат, фурацилін, ротокан, хлоргексидин, діоксидин). Цілі пухирі не видаляють, напружені — надсікають у основи.

Класифікація травм м'яких тканин обличчя та порожнини рота.

Травматичні пошкодження щелепно-лицевої ділянки у дітей

Методи лікування больової дисфункції (БД) СНЩС.

Лікування повинно бути комплексним, впливати на психоемоційний стан, на м'язи, суглоб, зуби та інші органи пацієнта з урахуванням стадії і особливості течії хвороби. Для зняття почуття утомленості і болісного спазму жувальних м'язів пацієнту рекомендують позбутися шкідливих звичок, систематично проводити лікувальну фізкультуру, масаж жувальних м'язів

Етіологія больової дисфункції (БД) СНЩС. Клініка БД СНЩС.

У дітей БД СНЩС зустрічається дуже рідко і, в основному, у віці 12-14 років. При закушуванні губи, язика, стисканні щелеп та інших змін прикусу, вадах зубних рядів, травмах обличчя, нерозпізнаних, або не повністю репонованих переломах різних відділів нижньої щелепи, вилицевої кістки, створюються несприятливі умови для нефізіологічної напруги

Методи лікування анкілозів СНЩС.

В інших випадках таке втручання проводять у більш пізні строки. В останні роки для усунення мікрогенії використовують методику дистракціонного остерсинтезу (розширення та подовження щелепи), що базується на принципах Елізарова. За цією методикою проводять горизонтальну остеотомію гілки щелепи з послідуючим її розтягуванням до 1,5-2 см.

Діагностика анкілозів СНЩС у дітей.

Ступінь рухомості головки нижньої щелепи визначається шляхом пальпації її попереду козелка вуха і через передню стінку зовнішнього слухового проходу. При фіброзному анкілозі відчувається ледь помітна рухомість головки нижньої щелепи, чого не має при кістковому анкілозі.

Двосторонні анкілози СНЩС.

Батьків на наявність деформації нижньої третини обличчя у дитини, неможливість відкривання рота, утруднене харчування, порушення дихання та хропіння у ві сні

Клінічний перебіг анкілозів СНЩС у дітей. Односторонні анкілози СНЩС.

Скарги дітей на зміну конфігурації обличчя, різко обмежене відкривання рота та неможливість нормального прийому їжі, порушення прикусу, іноді хропіння під час сну.В результаті збору анамнезу захворювання виявляється травма , перенесена під час пологів або в старшому віці ;отит або паротит; інфекційні захворювання.

Визначення та етіологія анкілозу СНЩС у дітей.

Анкілоз — повна чи часткова рухомість нижньої щелепи, визвана змінами у суглобі. Контрактура це також повна чи часткова нерухомість щелепи, яка розвивається внаслідок будь яких позасуглобових причин (запальні процеси, травми, пухлини).

Логопедична допомога дітям з вродженими незрощеннями піднебіння.

Мета передопераційних занять логопеда з дітьми — не допускати утворення компенсаторних патологічних навичок. Необхідно також підготувати піднебінну завісу до піднебінно-глоткового змикання після операції, закріпити м'язові тканини глотки, піднебіння.

Участь ЛОР-спеціалістів в реабілітації дітей з вродженими незрощеннями піднебіння.

У більшості дітей із наскрізним вродженим незрощенням губи і піднебіння деформовано ніс у вигляді сплощення крил носа, розширення присінку носа. У 41% таких хворих відмічені скривлення носової перегородки або аномалії її розвитку.

Ортодонтичне лікування дітей з вродженими незрощеннями піднебіння.

Завданням ортодонта є цілеспрямована підготовка фрагментів зубних рядів до оперативних втручань, формування повноцінного жувального апарату в післяопераційному періоді, правильного прикусу. Спеціалізоване ортодонтичне лікування слід почати в перші часи життя дитини і спрямувати його на створення умов для повноцінного годування, яке наближається до природного.

Функціональні та анатомічні порушення, пов'язані з незрощенням губи та піднебіння.

При вроджених незрощеннях губи та піднебіння порушена безперервність ротового жому, піднебіння скорочене, середня частина глотки розширена, м'язи глоткового кільця недорозвинені, порожнина рота сполучається з порожниною носа. Ці анатомічні порушення призводять до функціональних розладів акту смоктання, ковтання, дихання та звукоутворення.

Післяопераційне ведення хворих, що перенесли операцію на піднебінні.

У ранньому післяопераційному періоді проводиться антибактеріальна, десенсибілізуюча, протибольова та симптоматична індивідуальна терапія. Першу перев'язку проводять на другий день після операції (замінюють йодоформний тампон під пластинкою), щоб перевірити, як лежать клапті, чи не передавлені вони.

Принципи та методи хірургічного лікування вроджених незрощень піднебіння.

Основним принципом щадячої ураностафілопластики є виключення найбільш травматичних етапів її — інтерламінарної остеотомії і мезофаринго-констрикції -використання лише ефективної ретротранспозиції м'якотканиних шарів піднебіння.

Підготовка дитини з вродженим незрощенням піднебіння до операції ураностафлопластики.

При плануванні ураностафілопластики під ендоназальним інтубаційним наркозом необхідно провести наступні дослідження:

Обгрунтування ранніх строків хірургічного втручання на піднебінні

В останнє двадцятиріччя відзначена явна тенденція вітчизняних та закордонних хірургів проводити оперативні втручання на піднебінні в більш ранні строки — з 2-3 років.

Класифікація та клінічна картина незрощення піднебіння.

Скарги та клінічна картина при вроджених незрощеннях піднебіння мають характерні ознаки. Так, мати дитини із незрощенням піднебіння, крім дефекту тканин піднебіння відмічає, що під час годування їжа потрапляє у ніс, виникає кашель, дитина захлинається.

Післяопераційне ведення хворих, які перенесли операцію на губі. Масаж та міогімнастика.

Вправи, що стимулюють тонус і розвиток кругового м'язу в ділянці верхньої губи в ранньому періоді після хейлопластики проводяться матір'ю дитини. Тканини верхньої губи легко масажуються пальцями: пощипуються, погладжуються, беруться в складку. Бажано ці вправи проводити до їжі.

Післяопераційне ведення хворих, які перенесли операцію на губі.

У ранньому післяопераційному періоді особливу увагу слід приділити налагодженню ритмічного та вільного дихання у дитини. Особливо це стосується тих випадків, коли хейлопластика проводилась при широких одно- та двосторонніх незрощеннях.

Методи та принципи операцій на губі.

Строки хірургічного втручання на губі визначають вид незрощення та загальний стан дитини. Одностороннє незрощення губи оперують з трьох місяців, двосторонні незрощення — з шести місяців; до одного року бажано провести хейлопластику.

Клінічна картина вроджених незрощень губи має характерні ознаки і не викликає труднощів при постановці діагнозу.

Скарги батьків на наявність косметичного дефекту тканин верхньої губи у дитини, неможливість ссати і, природно харчуватись. Односторонні ізольовані незрощеня верхньої губи виявляються у вигляді дефекту верхньої губи з одного чи іншого боку.

Класифікація вродженних незрощень верхньої губи.

Розрізняють наступні види вроджених незрощень губи:

Етіологія, статистичні дані незрощення губи та піднебіння.

В Україні в 1998 році відбулося 500 тисяч пологів, 1999 - 390 тисяч пологів. В середньому кожна 896 була із незрощенням верхньої губи та, чи піднебіння. В 1995 році співвідношення було дещо іншим — 1:1027. В Україні реєструється 1370 пологів на добу кожна друга дитина при цьому з вродженими дефектами та деформаціями щелепно-лицевої ділянки.

Особливості злоякісних новоутворень кісток щелепно-лицевої ділянки у дітей.

Злоякісні пухлини кісток у дітей частіше зустрічаються в періоді швидкого росту обличчя — від 3—4 до 7—16 років. Для своєчасного та вірного розпізнавання пухлин щелеп необхідно застосовувати комплексне діагностичне обстеження. Сюди входить ретельний та цілеспрямований збір анамнезу, візуальне та пальпаторне дослідження, ріноскопія

Лікування хворих з злоякісними новоутвореннями. Частина 2.

Зовнішні методи променевої терапії поділяють на близькофокусні та дистанційні. При перших відстань від джерела випромінювання до поверхні коливається від кількох міліметрів до 150 см.

Лікування хворих з злоякісними новоутвореннями. Частина 1.

Лікування хворих з злоякісними новоутвореннями повинно проводитися в лікувальних закладах, які мають необхідних фахівців та необхідні умови: апарати для променевої терапії, кріодеструкції, хіміотерапевтичні препарати, тобто в обласних онкодиспансерах та онкоінститутах.

Клініка, діагностика пухлин м'яких тканин у дітей.

Клініка, діагностика пухлин м'яких тканин у дітей.

Передпухлинні захворювання у дитячому віці.

Виявлення предпухлинних та так званих фонових процесів має велике значення в своєчасній діагностиці злоякісних новоутворень. Точного визначення передраку немає, бо процеси в тканинах і органах, які виникають перед розвитком злоякісних пухлин різноманітні. Але це той стан тканин, коли вірогідність виникнення злоякісного новоутворення найбільше. пред пухлинні процеси поділяють на облігатні та факультативні.

Методи діагностики злоякісних новоутворень м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки.

Необхідно відмітити, що патологічне дослідження тканин, одержаних при пункції в дитячому віці, далеко не завжди дає можливість визначити вид пухлини та ступінь її злоякісності (особливо це стосується кісткових тканин). Ось чому більш інформативною є інцізійна

Статистика, особливості онкопедіатрії.

За рік на території України захворюваність злоякісними новоутвореннями становить 1000 дітей. Злоякісні пухлини щелепно-лицевої ділянки у дітей складають 10% всіх пухлин цієї локалізації. Вони розвиваються переважно в періоди швидкого росту обличчя — від З до 4 та від 7 до 11 років.

Еозинофільна гранульома.

Еозинофільна гранульома — хвороба Таратинова, яка разом з хворобою Леттера - Зиве, Хенда - Шюллера- Крістчена - є ретикулогістіоцитозами. В основі цих захворювань лежить гіперплазія ретикулоендотелія з вторинним порушенням ліпідного обміну та відкладанням жиру в клітинах.

Фіброзна остеодистрофія. Клініка, діагностика, методи лікування.

Фіброзна остеодистрофія — це захворювання, яке у дітей практично не зустрічається. При ньому у зрілій кістці відбуваються дистрофічні зміни кісткової субстанції, розростання сполучної тканини та лакунарне розсмоктування кістки — процеси послідовні, реактивні.

Клініка, діагностика, методи лікування фіброзної дисплазії (хвороба Брайцева — Ліхтенштейна).

Фіброзна дисплазія у дітей зустрічається у 22% від усіх новоутворень лицевого скелету, є вадою розвитку кісток в ембріогенезі. При фіброзній дисплазії кістка має всі кісткоутворюючі ознаки, але з різним ступенем її дозрівання, починаючи від перших фаз утворення кістки у вигляді осередків розмноження остеокластів і остеобластів

Кісти щелеп. Лікування. Цистотомія.

Цистотомія — операція, яка проводиться у дітей значно частіше, ніж цистектомія і передбачає усунення внутрішньокістозного тиску, в наслідок чого спостерігається поступове сплощення та зменшення кістозної порожнини, аж до повного її зникнення.

Кісти щелеп. Лікування. Цистектомія.

Цистектомія (Партч II) — хірургічне втручання, що передбачає видалення вмісту кісти разом з її оболонкою, та яке виконується у дітей лиш в постійному прикусі.

Пухлиноподібні новоутворення кісток щелепно-лицевої ділянки у дітей. Кісти щелеп. Клінічна картина.

На початку формування радикулярних чи фолікулярних кіст скарги дитини відсутні, лише коли з'являється деформація щелепи, хворий вказує на цей. У випадках нагноєння кіст, скарги відповідають ознакам запального процесу (частіше гострого періоститу).

Пухлиноподібні новоутворення кісток щелепно-лицевої ділянки у дітей. Кісти щелеп. Класифікація.

До групи пухлиноподібних новоутворень віднесені одонтогенні кісти щелеп {радикулярні, фолікулярні, первинні одонтогенні кісти), тверда одонтома, цементома, негігантоклітинний епулід.

Одонтогенні пухлини щелеп у дітей. Амелобластома у дітей,рентгенологічна картина, гістологія, лікування.

Рентгенологічна картина дуже варіабільна. Найбільш типовим є полікістозний варіант , який характеризується численними округлими та овальними осередками розрідження кісткової тканини — "мильна піна”, з чіткими контурами і локалізацією у ділянці кута та гілки щелепи.

Одонтогенні пухлини щелеп у дітей. Клінічні прояви амелобластом у дітей.

Класифікація одонтогенних пухлин щелеп За клініко-морфологічними проявами одонтогенні пухлини розподіляють на доброякісні (амелобластома, м'яка одонтома, одонтогенна фіброма) та злоякісні (одонтогенний рак, одонтогенна саркома).

Остеома. Остеоїд-Остеома.

На початку розвитку скарг немає, надалі в залежності від місця знаходження. Верхня щелепа: диплопія, важко дихати через відповідну полови¬ну носа; вилицева дуга: обмеження відкривання рота; нижня щелепа: невралгічний біль

Остеобластокластома. Таблиця.

На початку розвитку скарг Немає; інколи може рано з'являтися біль в зубах, що знаходяться в пухлині; по мірі росту пухлини ускладнюється відкривання рота, якщо знаходиться біля суглобу, біль при жуванні

Остеома. Клініка, діагностика, методи лікування.

Остеома у дітей діагностується дуже рідко. Існує у вигляді компактної та губчастої форм, Напочатку розвитку пухлини у дитини чи її батьків скарг немає. Надалі, в залежності від місця знаходження остеоми з'являються скарги: якщо на верхній щелепі - то це диплопія, утруднене дихання через відповідну половину носа; на нижній щелепі - невралгічний біль на вилицевій дузі - обмежене відкривання роту.

Остеобластокластома. Клініка, діагностика, методи лікування.

Остеобластокластома — пухлина, що походить з кісткової тканини. Напочатку розвитку пухлини скарг у дитини немає. Інколи може рано з'являтися біль в зубах, що знаходяться в пухлині; по мірі росту пухлини ускладнюється відкривання рота (якщо вона знаходиться біля суглобу), з’являється біль при жуванні.

Статистичні дані та класифікація пухлин кісток обличчя у дітей.

Відповідаючи на це запитання, слід підкреслити, що остеогенні пухлини частіше зустрічаються у дітей в віці 10-12 років, дуже рідко в молодшому. Серед первинних пухлин КІСТОК щелепно-лицевої ділянки остеобластокластоми складають 69 /о(з них 29 % розміщені центрально, 48% на периферії), остеома — 6%,остеоід-остеома — 0,5 %.

Кісти підщелепної слинної залози. Кісти привушної слинної залози.

Кісти підщелепної С.З. у дітей зустрічаються дуже рідко. Скарги будуть такими ж як при попередніх кістах з іншою локалізацією. В підщелепній ділянці виявляється новоутворення м’яко-еластичної консистенції, із чіткими контурами, безболісне при пальпації. Шкіра над ним незмінена в кольорі.

Кісти під язикових слинних залоз.

Під язикові слинні залози посідають друге місце по кількості уражень кістозними процесами. Це обумовлено анатомо-фізіологічними особливостями: протоки залози вертикальні, короткі, їх буває до 12, розташовані під язиком, де залоза зазнає найбільшої травматизації особливо під час їжі.

Справжні пухлини та пухлиноподібні новоутворення слинних залоз.

Класифікація пухлин та пухлино подібних новоутворень слинних залоз.

Нейрофіброматоз, хвороба Реклінгаузена. Діагностика, методи лікування.

Діагностика нейрофіброматозу базується на скаргах, клінічних даних та даних рентгенографії. Усі рентгенознаки, що супроводжують хворобу Реклінгаузена можна поділити на три групи.

Нейрофіброматоз, хвороба Реклінгаузена. Клініка.

Найбільш розповсюдженими теоріями виникнення нейрофіброматозу є ендокринна, дізонтогенетична та неврогенна. У розвитку нейрофіброматозної тканини приймають участь як самі нервові волокна так і сполучнотканинні елементи ендо- та періневрія.

Бокові кісти та нориці шиї

Бокові кісти та нориці шиї є наслідком аномального розвитку другої глоткової кишені та другої зяберної щілини або шийного синуса. У дитини вони локалізуються у верхньому відділі шиї попереду грудино-ключично-сосцевидного м’язу між внутрішньою та зовнішньою сонними артеріями і відкриваються в ділянці піднебінного мигдалика.

Вроджені кісти та нориці ЩЛД та шиї. Диференційна діагностика та лікування.

Лікування. Операцію кістектомію у дітей проводять під загальним знеболюванням. Розтин шкіри та підшкірної клітковини роблять паралельно складинам шиї або вертикальний по середній лінії шиї. Видалення кісти в межах здорових тканин можливо у дітей в віці від 3-5 років (але не раніше 1-2 міс. після ліквідування запальних явищ).

Вроджені кісти та нориці ЩЛД та шиї.

Клінічно кісти проявляються на другому п'ятиріччі життя дитини (23% хворих). Серединні нориці та кісти шиї є ембріональною дисплазією, яка зв’язана з незарощенням щитоязикової протоки, про що свідчить їх зв'язок з під язиковою кісткою та сліпим отвором язика, відповідність ходу повного серединної нориці топографії зачатку щитовидної залози.

Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки. Лікування кіст.

Хірургічне видалення разом із оболонкою. При локалізації кіст у надбрівній ділянці розріз шкіри робиться паралельно лінії брів, на переніссі — вертикальний. При видаленні кіст, розташованих в цих ділянках, відмічається інтимний зв’язок із окістям, в самій кістці є вдавлення від пухлини.

Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки. Диференційна діагностика.

Дермоїдні та епідермоїдні кісти, які нагноїлися у дітей часто нагадують гострий або загострення хронічного лімфаденіту відповідної ділянки. В пунктаті дермоїдні кісти при мікроскопії — лейкоцити, злущені епітеліальні клітини, кристали холестерину.

Пухлиноподібні новоутворення м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки у дітей. Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки.

Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки поділяють на утворення, які виникають в результаті аномалій (середні та бокові кісти шиї, кісти привушної ділянки, кореня язика), та кісти, які є вадою розвитку ектодерми — дермоїдні, епідермоїдні кісти щелепно-лицевої ділянки.

Пухлиноподібні новоутворення м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки у дітей. Атерома, невус.

Атерома — це ретенційна кіста сальної залози шкіри. Зустрічаються частіше у віці 12-14 років. Розвивається внаслідок закупорки салом зовнішнього отвору вивідного протоку залози. Це відбувається після травми стінки протоку. Оболонка атероми складається з плаского епітелію та сполучної тканини.

Несудинні доброякісні пухлини м’яких тканин. Міксома, ліпома.

Міксома (myxoma, від грец. туха — слиз, син. Myxoblastoma) - це пухлина, яка розвивається із сполучної тканини і утримує в собі багато слизу. Дуже рідко зустрічається у дітей, а якщо розвивається, то у віці 6-10 років. Має гладку поверхню, еластичну консистенцію, тонку фіброзну капсулу.

Несудинні доброякісні пухлини м’яких тканин. Нейрофіброма, міома, рабдоміома.

Клітини пухлини мають нейроектодермальне походження. Виникнення и в області обличчя пов’язане з вадою розвитку трійчастого або лицевого нерву. Розташовується по відношенню до нерва: моноцентрично (в товщі нерва — один вузол); поліцентрично (в товщі нерва ряд вузлів з’єднаних між собою).

Несудинні доброякісні пухлини м’яких тканин. Фіброма, папілома.

Фіброма — це пухлина із зрілої фіброзної сполучної тканини. В основному, локалізується в порожнині рота. Зустрічається у віці 7-15 років, дуже рідко в грудному. Утворюється в місцях прикусування (щоки, язика, губи). Має кулясту форму, відмежовану від сусідніх тканин, може бути на ніжці або мати широку основу. Росте дуже повільно.

Схема лікування дітей з полікістомою щелепно-лицевої ділянки.

На першому етапі проводиться корекція білкового обміну відомими методами, за показаннями, особ>іиво у дітей до 1 року із лімфангіомами поширеної локалізації; показників червоної крові — при анеміях; дослідження системи згортання крові, виявлення коагулопатій.

Лімфангіома. Клініка, діагностика, диф. діагностика, методи лікування.

Лімфангіома — пухлина дизембріогенного характеру, що походить із лімфатичних судин. Виявляється вона з народження дитини. Часто локалізується в м’яких тканинах обличчя, шиї і рідше язика. За клініко-морфологічною картиною розрізняють капілярно-кавернозну, кавернозну та кістозно-кавернозну форми лімфангіоми. Пухлина характеризується повільним, але прогресивним ростом.

Лікування гемангіоми.

Лікування. Для лікування гемангіом застосовують різні способи терапії в залежності від форми, розміру, локалізації пухлини та віку дитини: промивання гемангіоми склерозуючими речовинами (введення різних хімічних речовин, соляна, сірчаста, саліцилова, азотна, оцтова, молочна кислоти, 15- 20%, розчин 1,5 хлористого заліза, 70%-50% етиловий спирт,

Капілярна, кавернозна та мішана гемангіома.

Капілярна гемангіома розташовується частіше в щічній та очній ділянках, рідко — в інших ділянках обличчя та задньої поверхні шиї. На вигляд — багрова пласка пляма з чіткими межами. Забарвлення новоутворення різко блідне, при натисканні іноді зникає (так званний симптом спустошення та наповнення).

Гемангіоми. Клініка, діагностика, методи лікування гемангіом.

Гемангіоми (від haema — кров, angion — судина) — доброякісні пухлини, які за даними Кондрашина Н.І. (1963), ГорбушиноїП.П. (1978), Дудко Д. В. (1980) від 70% до 80% зустрічаються на голові та шиї у дитячому віці. Існує багато теорій, які пояснюють походження гемангіом. Так, Вірхов пропонує фісуральну теорію, за якою гемангіоми

Статистика, класифікація пухлин м’яких тканин ЩЛД у дітей

Пухлини у дітей здебільше дизонтогенетичного походження, тобто виникають внаслідок порушення генетичних програм внутрішньоклітинного поділу або процесу розвитку і диференціації зародка. Переважають доброякісні сполучнотканинні пухлини м'яких тканин обличчя (головним чином судинні новоутворення), аза ними (зачастотою виявлення)

Вертикальный и горизонтальный матрацные швы в хирургической практике. Замковый шов.

Для создания лучшей фиксации сосочков и более точного их прилегания, а также для предотвращения мобилизации лоскута рекомендуется использовать вертикальный или горизонтальный матрацный шов. Чаще всего необходимость в этом возникает при работе на небной поверхности, где требуется создание большего натяжения, или при наличии тонких и рыхлых сосочков.

Отдельный обвивной шов в хиругической практике.

Хотя непрерывный обвивной шов довольно часто является продолжением ушивания ран в области бугристости или ретромолярной области, его можно начинать с простого узла в области последнего сосочка (вестибулярного, небного или язычного). Затем шов продолжают в следующем межзубном пространстве таким образом

Непрерывные швы в хирургической стоматологии.

Позволяет лоскуту выдерживать большую нагрузку и обеспечивает лучшее распределение нагрузки на лоскут. Недостатки Основным недостатком непрерывных швов является то, что при разрыве нити лоскут может стать подвиж-ным или шов разойдется вокруг нескольких зубов.

Техника швов в хирургии.

Восьмерка и простой узловой шов Ушивание начинают с вестибулярной стороны на 3-4 мм апикальнее верхушки сосочка, во избежание разрыва истонченных сосочков. Иглу сначала вводят с внешней стороны вестибулярного лоскута, а затем проходят с внешней эпителизованной по-верхности (восьмерка) или внутренней соединительнотканной (простой) поверхности язычного

Узловой шов.Показания

Вертикальные разрезы.Область бугров и ретромолярная область.Методики костной регенерации с направленной тканевой регенерацией или без нее.Лоскут Видмана, открытый кюретаж, несмещенные лоскуты, апикально смещенный лоскут при необходимости достижения максимального интерпроксимального закрытия раны

Ушивание надкостницы.

Ушивание с захватом надкостницы требует хороших мануальных навыков как при работе с лоскутом, так и с шовным материалом. При выполнении данной методики необходимо пользоваться маленькими иглами (Р-3), тонкими нитями (от 4-0 до 6-0) и соответствующим иглодержателем. Техника При наложении швов с захватом надкостницы используют 5 приемов (Chaiken, 1977)

Введение иглы в ткань в хирургической стоматологии. Способы наложения швов.

Производить захват иглы в промежутке от границы между первой и второй от ушка четвертей до середины дуги. Не производить захват в области ушка, это может привести к сгибанию или перелому иглы. Не производить захват в области кончика, это может привести к его повреждению.

Хирургические иглы. Выбор иглодержателя.

Большинство хирургических игл изготовлено из закаленной стали и подвергается полировке и обработке силиконом, что облегчает их прохождение сквозь ткани и обеспечивает высокую прочность кончика, который дополнительно подвергается электрополировке (Ethicon). Хирургическая игла состоит из трех частей:

Принципы ушивания в хирургической стоматологии и пародонтологии.

Необходимо использовать острые шовные ножницы. Для приподнимания нитей при расположении последних в бороздке или при плотном прижимании к тканям удобно пользоваться зондом для выявления отложений и кариеса (№23). Это позволит предотвратить повреждение тканей и избежать возникновения боли у пациента.

Виды узлов и способы их завязывания.

«Надежность шва заключается в способности узла и материала обеспечивать сопоставление тканей в период заживления» (Thacker et al., 1975). Несостоятельность шва обычно является результатом неадекватного завязывания узла, что приводит к соскальзыванию узла или его развязыванию. Поскольку прочность узла всегда меньше прочности материала, то при оказании

Характеристики идеального шовного материала.

Ни один современный материал не соответствует всем перечисленным критериям. Ближе всего к идеалу подошел викрил с покрытием (coated Vicryl). В таблице представлены различные шовные материалы, используемые в пародонтологии, - натуральные, синтетические, резорбируемые (разрушаются под действием энзимов или в результате гидролиза)

Шовные материалы в хирургии.

Хирургическим швом называют шов, который служит для сопоставления разрезанных поверхностей или перевязывания кровеносных сосудов с целью остановки или предотвращения кровотечения. Швы накладывают для достижения следующих целей: Создание адекватного сопоставления краев раны без образования мертвого пространства, но достаточно свободного

Ультразвуковая хирургия. Возможность проведения новых манипуляций.

Ультразвуковая хирургия позволяет осуществлять операции, которые были давно разработаны теорети­чески, но не могли быть осуществле­ны на практике из-за отсутствия необходимых инструментов.

Ультразвуковой силовой генератор создан, чтобы заменить все вращающиеся инструменты?

Основное, за что критикуют уль­тразвуковую хирургию, это то, что она требует больше времени. В ре­зультате, при удлинении времени хирургических операций снижает­ся ежедневная «пропускная способ­ность».

Ультразвуковая хирургия. УЗ-хирургия: что это такое и для чего она нужна?

Новые возможности ультразвуковых аппаратов позволяют избежать применения боров в хирургии ротовой полости.После долгих безуспешных попы­ток наладить продуктивный кон­такт с немногочисленными

Хирургическое лечение доброкачественных опухолей нижней челюсти.

В практической работе врача-стоматолога встречаются доброкачественные кистозные новообразования, нередко локализующиеся в области нижней челюсти. К таким новообразованиям относятся одонтогенные

Слизисто-десневая пластическая хирургия - корригирование дефектов и красно-белая эстетика.

Вмешательства на слизисто-десневом участке необходимо проводить только после устра­нения пародонтальной инфекции и воспа­ления. Новый образ

Острый латеральный альвеолярный абсцесс.

Острый латеральный альвеолярный абсцесс является частым осложнением хронического пародонтита, при котором образовавшийся в глубоком кармане гной не может выйти через зубодесневую борозду. Гной скапливается в основании