Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Вроджені незрощення губи.Етіологія.

Вроджені незрощення губи
Етіологія
Вроджені незрощення губи та піднебіння відносяться  до найбільш розповсюджених вад розвитку ЩЛД та становлять 13% (Tyan M.C., Miller K.K., 1978). Статистичні дослідження показали, що за останні 100 років ця вада стала зустрічатися частіше. Співвідношення кількості дітей з вродженими незрощеннями губи та піднебіння до всіх новонароджених в Україні складає 1:600 – 1:700.
Незрощення обличчя мають поліетіологічну природу. У їхньому виникненні приймають участь і генетичні, і зовнішні фактори.

До екзогенних факторів належать:
• Фізичні (радіоактивне випромінення; механічна дія – внутрішньоматковий тиск, тиск одного плода на інший, пухлини матки; підвищення температури тіла вагітної);
• Хімічні (аліментарний – гіповітамінози, дефіцит деяких мікроелементів, насамперед цинку; дія тератогенних отрут, у тому числі лікарських препаратів);
• Біологічні (віруси грипу, епідемічного паротиту, краснухи, деякі бактеріальні та найпростіші мікроорганізми та їх токсини; гіпоксія плода; гінекологічна патологія та багато хронічних захворювань батьків).

Ендогенні фактори:
• Патологічна спадковість;
• Біологічна неповноцінність статевих клітин;
• Вік батьків.

Стресові ситуації, які складаються у сучасних умовах життя, також збільшують імовірність формування внутрішньоутробних вад розвитку плода.

Загальна характеристика
При вроджених незрощеннях губи та піднебіння порушена неперервність ротового жому, піднебіння скорочене, середня частина глотки розширена, м’язи глоткового кільця недорозвинені, порожнина рота сполучається з порожниною носа. Ці анатомічні порушення викликають функціональні розлади акту ссання, дихання та звукоутворення.

Вроджене незрощення верхньої губи та піднебіння є одним з несприятливих факторів, які впливають на незміцнілий організм дитини. Висока захворюваність, за даними різних авторів, підвищується з віком дитини та зумовлює несприятливий соматичний стан у спостережуваних дітей у 14% випадків, що призводить до необхідності відкладання оперативного втручання до часу ліквідації осередків запального чи дистрофічного характеру. Діти з вадами розвитку ЩЛД у 4-5 разів частіше страждають на захворювання ЛОР-органів, у них порушена кислотно-лужна рівновага, часто виявляються порушення з боку серцево-судинної системи. Такі діти мають певні особливості нервово-психічного стану, патологічні неврологічні реакції, астенічний синдром, вегето-судинну дистонію.

За даними Московського НДІ педіатрії та дитячої хірургії, особливою проблемою є, так звані, “маловагові для строку” діти, до групи яких відносяться і діти з вродженими незрощеннями верхньої губи та піднебіння.
Таким чином, багатофакторність проявів цієї вади показує, що лікування таких хворих повинно бути комплексним, вони повинні знаходитися під прискіпливою увагою багатьох спеціалістів.

У більшості дітей  з наскрізними вродженими незрощеннями губи та піднебіння деформовано ніс у вигляді сплощення крил, розширення присінку носа. У 41% таких хворих спостерігаються скривлення носової перегородки або аномалії її будови. Відомо, що для формування вірної вимови необхідний певний об’єм резонансних порожнин. У хворих з незрощеннями піднебіння останні збільшені, тому спостерігається сумісна гіпертрофія піднебінних та глоткових мигдаликів, нижніх носових раковин, що спрямовано на зменшення об’єму цих порожнин. Тобто визначається компенсаторна гіпертрофія, яка під впливом постійних подразнень, хронічних запалень та застійних явищ досить швидко набуває рис декомпенсованої. Діти з вадами розвитку ЩЛД повинні бути на диспансерному обліку у ЛОР-лікаря з самого народження. Не менше 2-3 разів на рік вони проходять профілактичний огляд та приймають курс профілактичного лікування. При загостренні хронічних захворювань проводиться повний курс протизапальної терапії, відповідно до нозологічної одиниці. Особливу увагу слід приділяти засобам, які підвищують захисні сили організму. З великою обережністю треба ставитися до проведення тонзилектомії та аденоїдектомії, враховуючи компенсаторний характер збільшення мигдаликів та аденоїдних вегетацій, а також безпосереднє відношення їх до функції піднебінного затвору.

Класифікація вроджених незрощень верхньої губи
• За глибиною незрощення (явні, приховані);
• В залежності від локалізації у трансверзальній площині (бокові та серединні)
• Бокові незрощення можуть бути одно- та двосторонніми;
• Двосторонні незрощення бувають симетричними та несиметричними;
• За протяжністю у сагітальній площині (часткові та повні);
• Усі види явних незрощень можуть бути ізольованими або поєднаними (з незрощенням альвеолярного відростка);
• Поперечні незрощення (макростома) бувають одно- та двосторонні;
• Скісні незрощення обличчя (колобоми).

Серед анатомічних компонентів верхньої губи розрізняють:
1. Фільтрум;
2. Дві його колонки;
3. Червону кайму;
4. Серединний горбок;
5. Лінію Купідону.
 
Клініка ізольованих односторонніх незрощень верхньої губи проявляється у вигляді дефекту губи: червона кайма складається з двох фрагментів, на більшому з них вона піднімається на 1/3–1/2, іноді більше, висоти верхньої губи. Колонка фільтруму на незрощеній стороні розділена на дві частини. Висота колонки на більшому фрагменті завжди менша. Крило носа на боці хиби сплощене, перегородку зміщено у здоровий бік, присінок носової порожнини збільшений за рахунок дефекту, дно носового ходу відсутнє. Глибина присінку ротової порожнина достатня.

При сполучених незрощеннях верхньої губи (з незрощенням альвеолярного відростка) спостерігається вивертання (зміщення вперед) великого фрагменту альвеолярного відростка внаслідок тяги роз’єднаних м’язів губи.
Таким чином, при ізольованих односторонніх незрощеннях верхньої губи спостерігається вкорочення її. Тканини підтягнуті до верхівки дефекту, анатомічне співвідношення відділів губи порушене, червону кайму розтягнуто впродовж країв хиби. При повних сполучених незрощеннях верхньої губи додається зміна форми крила носа, яке розташоване на боці дефекту. Крило сплощене, розтягнуте, кінчик носа несиметричний, хрящова частина перегородки носа викривлена.

Двосторонні незрощення губи є найбільш тяжкою вадою ЩЛД, як за клінічною картиною, так і в наданні хірургічної допомоги. При цьому виді дефекту верхню губу поділено на три фрагменти. М’які тканини на бічних ділянках виражені достатньо, висота колонок декілько зменшена. Серединний фрагмент, представлений міжщелеповою кісткою, м’якими тканинами пролябіуму, червоною каймою та перегородкою носа, є головним. Від його розташування (наявність протрузії міжщелепової кістки, її повороту, зміщення в один з боків) та вираженості м’яких тканин залежать строки та вид хірургічного втручання. М’яких тканин тут, практично, завжди обмаль, особливо за висотою. Перегородка носа завжди викривлена, медіальні ніжки крилоподібних хрящів недорозвинені. Іноді перегородку носа притягнуто до м’яких тканин губи, кінчик носа роздвоєний (ніс має вигляд “баранячого носа”). Присінок порожнини роту завжди мілкий, особливо на середньому фрагменті.

Протрузія міжщелепової кістки є протипоказанням до хірургічного втручання на губі. Тому до операції необхідно перевести її у вірне положення відносно бічних фрагментів альвеолярного відростка. При першій консультації такої дитини лікар повинен призначити носіння пов’язки Мак-Нейла (прямокутник з щільної тканини, висота якого дорівнює висоті серединного фрагменту; резиновою тягою пов’язка фіксується до шапочки немовляти). Цю пов’язку дитина носить до операції під контролем щелепно-лицевого хірурга та ортодонта. При незначній ефективності пов’язки виготовляють ортодонтичний апарат для переміщення міжщелепової кістки. Хірургічні методи усунення протрузії міжщелепової кістки зводяться до проведення різних видів остеотомій. Частіше виконують скісну остеотомію лемеша у передній третині його під час хейлопластики.

Строки виконання хейлопластики залежать від виду незрощення та загального стану дитини. Операцію бажано провести до виповнення дитині одного року. Одностороннє незрощення губи оперують з трьох місяців, двостороннє – з шести.
Перед операцією дитина повинна бути обстежена (загальний аналіз крові, тромбоцити, швидкість згортання крові, група крові, Rh-фактор, кров на цукор, білірубін, електроліти, сечовину, білки; загальний аналіз сечі; аналіз калу на яйця гельмінтів, ентеробіоз). Необхідно отримати висновки ЛОР-лікаря, педіатра, невропатолога. Виконується рентгенографія органів грудної клітини або УЗІ для виявлення розмірів та стану тимусу. При збільшенні останнього проводиться трьохдобова підготовка дитини преднізолоном.

Задачі хейлопластики. Для відновлення вірної анатомічної форми та повноцінної функції губи необхідно:
1. Усунути дефект;
2. Подовжити верхню губу;
3. Виправити форму носа.

Лікування
Операція хейлопластики виконується під інтубаційним наркозом через рот.
Існує дуже багато методів хейлопластики, задля зручності, всі вони поділені на три групи.
• Лінійні методи (Євдокимова, Лімберга) – дозволяють отримати естетичний рубець, який співпадає з лінією фільтруму, та одномоментно виконати ринопластику, за показаннями. Недоліки – не дозволяють достатньо подовжити верхню губу; після рубцювання половина лінії Купідону підтягується догори; спостерігається вростання слизової оболонки впродовж рубця.
• Переміщення трикутних клаптів (Теннісона, Обухової) – можна отримати необхідне подовження тканин губи (залежить від величини трикутного клаптя на малому фрагменті) та симетричну дугу Купідону. Недоліки – поперечне пересікання лінії фільтруму. Не дозволяють виконати одномоментну ринопластику, при повних та неповних незрощеннях верхньої губи з деформацією шкірно- хрящового відділу носа ці методи повинні поєднуватися з методом Лімберга.
• Переміщення чотирьохкутного клаптя (Хагедорн, Ле Мезурьє) з малого фрагменту губи. Такий клапоть малорухомий і незручний при пластиці неповних односторонніх незрощень.

Всі методики хейлопластики відновлюють анатомічну цілісність елементів губи (червоної кайми, колонок, м’язів присінку порожнини рота, носового ходу) та її функціональну спроможність. Етапи операції передбачають розкроювання шкіряної частини фрагментів губи за однією з методик, мобілізацію м’язів та слизової оболонки червоної кайми, присінку порожнини рота, пошарове ушивання рани з урахуванням транспозиції тканин. Особливу увагу надають формуванню присінку порожнини рота, бо мілкий присінок сприяє розвитку деформації верхньої щелепи по сагіталі. Найбільш складною є ліквідація дефекту при двосторонніх незрощеннях губи, що обумовлено малим запасом м’яких тканин, деформацією всіх відділів носа, протрузією міжщелепової кістки. У таких випадках спочатку виконують хейлопластику з одного боку, через три місяці – з іншого. Можна виконувати також двосторонню хейлопластику зі скісною остеотомією лемеша у передній третині його.

Кафедральна методика:
• Дозволяє виключити рубець на видимій частині шкіри у ділянці основи крила носа;
• Усунути деформацію дуги Купідону;
• Виключити деформуючу складку на внутрішній поверхні шкіряної частини крила носа;
• Може застосовуватися одномоментно з щадячою ураностафілопластикою при сприятливому соматичному стані дитини, вірному торцевому змиканні верхньощелепових дуг, при забезпеченні перед- та післяопераційного ортодонтичного лікування.

У ранньому післяопераційному періоді особливу увагу треба приділити налагодженню ритмічного та вільного дихання дитини. Закриття дефекту м’яких тканин верхньої губи призводить до зменшення ротової щілини, при вдиху нижня губа перекриває вхід у ротову порожнину, що утруднює дихання. Для попередження цього треба закріпити лейкопластиром нижню губу у новому стані. Через 2 години після операції дитину можна поїти, а трохи згодом і годувати невеликими порціями, уникаючи перевантаження шлунку. Треба обов’язково слідкувати за діяльністю кишечнику та сечового міхура.

Медикаментозна терапія включає призначення антибіотиків, знеболюючих та гіпосенсибілізуючих препаратів. Щоденно виконуються перев’язки, спрямовані на те, щоб лінія швів на губі була сухою та чистою. Шви знімають на 7-8 добу після операції. Для укріплення, розвитку та збільшення об’єму кругового м’язу рота, підвищення еластичності шкіряних покровів верхньої губи, формування атрофічного рубця призначають різні види масажу, обробку рубця мазями (застосовують ворен, контратубекс, цепан, касторову олію).

Масаж та міогімнастика. Вправи для стимуляції та розвитку кругового м’язу у ранньому періоді виконує мати дитини. Тканини верхньої губи легко масажують пальцями: пощипують, погладжують, беруть у складку. Масаж виконують перед прийомом їжі. Вправи міогімнастики виконують у формі гри, поступово збільшуючи навантаження.

Тепломасаж верхньої губи виконують перед заняттями міогімнастикою. Він сприяє підвищенню кровообігу, що поліпшує трофіку тканин губи. Здійснюється за допомогою стандартних тепломасажерів. Процедура виконується кожен день по 5-7 хвилин.

Вібраційний масаж. Короткочасна низькочастотна вібрація з малою амплітудою стимулює периферійні нервові термінали, підвищує активність дихальних ферментів та рівень окисних процесів у тканинах, підвищує проникливість клітинних мембран, таким чином прискорюючи та нормалізуючи обмінні процеси, покращуючи трофіку тканин. Вібраційний масаж сприяє регенерації кісткової тканини. Масаж здійснюється за допомогою електромасажера ВМ-1, частота коливань 50 Гц, амплітуда коливань 0,1 см. Проводиться за допомогою стандартних насадок.

Вроджені незрощення верхньої губи часто супроводжуються деформацією носа. Під час первинної хейлопластики деформацію кінчика носа усувають частково, тому після операції бажано виготовлення вкладишу у ніс. Найбільш зручним матеріалом для одержання відбитку зовнішнього носового ходу є розм’якшений віск. З одержаного відтиску виготовляють целулоїдний вкладиш на адапті. Останній має низку переваг, у порівнянні з пластмасовим. Стінки такого вкладишу більш тонкі, що дозволяє максимально використовувати об’єм носового ходу, матеріал достатньо жорсткий та добре підтримує крило носа, індиферентний, не подразнює слизову оболонку. Застосування вкладишів запобігає появі деяких вторинних деформацій основи та кінчика носа.

Наслідками невірно проведеної хейлопластики є деформації носа, верхньої губи, присінку порожнини рота, верхньої щелепи по сагіталі. Вони усуваються хірургічними та ортопедичними методами.


Система Orphus

Другие статьи

Лимфаденит. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Лимфаденит - воспаление лимфатического узла. Наибольшая заболеваемость лимфаденитом шейно-лицевой локализации наблюдается среди детей в возрасте до 7 лет. По характеру течения различают острый, хронический и обострившийся хронический лимфаденит.

Переломи верхньої щелепи.

Перелом верхньої щелепи у дітей бувають дуже рідко і є наслідком транспортної травми. Класифікація переломів верхньої щелепи таж сама, що і у дорослих за Ле-Фором, але дуже рідко відповідає цим лініям, крім Ле-ФОР-І, коли відламаний альвеолярний паросток.

Кісти під язикових слинних залоз.

Під язикові слинні залози посідають друге місце по кількості уражень кістозними процесами. Це обумовлено анатомо-фізіологічними особливостями: протоки залози вертикальні, короткі, їх буває до 12, розташовані під язиком, де залоза зазнає найбільшої травматизації особливо під час їжі.

Впроваджений вивих зубів.

Впроваджений вивих — це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в кістку тіла та альвеолярного паростка щелепи; частіше такий вивих зустрічається на верхньої щелепи у фронтальних зубах.

Післяопераційне ведення хворих, що перенесли операцію на піднебінні.

У ранньому післяопераційному періоді проводиться антибактеріальна, десенсибілізуюча, протибольова та симптоматична індивідуальна терапія. Першу перев'язку проводять на другий день після операції (замінюють йодоформний тампон під пластинкою), щоб перевірити, як лежать клапті, чи не передавлені вони.

Остеома. Клініка, діагностика, методи лікування.

Остеома у дітей діагностується дуже рідко. Існує у вигляді компактної та губчастої форм, Напочатку розвитку пухлини у дитини чи її батьків скарг немає. Надалі, в залежності від місця знаходження остеоми з'являються скарги: якщо на верхній щелепі - то це диплопія, утруднене дихання через відповідну половину носа; на нижній щелепі - невралгічний біль на вилицевій дузі - обмежене відкривання роту.