Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Впроваджений вивих зубів.

Впроваджений вивих — це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в кістку тіла та альвеолярного паростка щелепи; частіше такий вивих зустрічається на верхньої щелепи у фронтальних зубах.

Клініка: скарги на незначний біль у зубі, зменшення зуба по висоті чи повне його зникнення, кровотеча із ясен, набряк м'яких тканин губи та ясен, перкусія травмованого зуба малопозитивна. При пальпації альвеолярного паростка можливо виявити коронку зуба.

Для підтвердження діагнозу треба провести рентгенографію альвеолярного паростка. На рентген знімку ріжучий край коронки травмованого зуба верхньої щелепи, розташований вище (на нижній - нижче) сусідніх зубів. Періодонтальна щілина часто не виявляється. Якщо сила дії була великою і зуб випав за межі альвеоли, то на рентгенограмі його можна побачити у тілі щелепи, верхньощелепній порожнині чи м'яких тканинах.

Диференціальна діагностика повинна проводитися з неповним вивихом, коли коронка зміщена у вестибулярний чи оральний бік, повним вивихом, переломом коронки та ретинованим зубом.

Лікування: при впровадженому вивисі зубу у дітей віком до двох років можна сподіватися на саморегуляцію його положення. Якщо цього не відбувається, то зуб видаляють, та через 1—2 міс. виготовляють знімний протез і доглядають у ортодонта. Тимчасовий зуб, у якого корінь розсмоктався на 1/2 висоти, підлягає видаленню.

Репозиція зуба з послідуючою фіксацією проводиться при впровадженому вивиху тимчасового зуба з сформованим коренем, або коренем, резорбція якого тільки почалася, та постійного зуба.

Репозиція здійснюється під місцевим знеболюванням, а за показаннями — під загальним. Зуб витягують із щелепи, встановлюють в його лунку у правильному положенні, фіксують гладкою шиною — скобою або шиною-каппою. Фіксуючий пристрій знімають через два — три тижні. Протягом цього часу особливу увагу слід приділити гігієні порожнини роту (чистити зуби треба 3—4 р. на добу, полоскання антисептиками: фурациліном, ротоканом, відваром ромашки, календули, стопалгіном, shure choice), а також проведення протизапальної терапії (як при забитті зуба). Далі таку дитину повинен доглядати ортодонт для попередження зубних та щелепних деформацій, та терапевт-стоматолог, який до 3-х місяців кожний місяць, потім раз в 3 місяці, проводить ЕОД травмованого зуба для виявлення некрозу пульпи або змін в тканинах періодонту. Якщо в динаміці показники ЕОД свідчать про загибель пульпи, то необхідно провести екстирпацію її та пломбування каналу.

Наслідками   впровадженого вивиху можуть бути:

1. Розвиток запальних процесів м'яких тканин, остеомієліту альвеолярного паростку;
2. Розвиток хронічного періодонтиту;
3. Припинення розвитку несформованого кореня 1 або 2 зубів;
4. Дефекти зубного ряду.

Система Orphus

Другие статьи

Тріщина зуба.

Клініка при тріщинах зубів дуже мізерна, скарг майже немає. Інколи відмічається підвищена чутливість до солодкого та кислого. При тріщині через усі тканини зуба можливий розвиток пульпіту. При останньому виді ускладнення проводиться ендодонтичне лікування.

Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки. Диференційна діагностика.

Дермоїдні та епідермоїдні кісти, які нагноїлися у дітей часто нагадують гострий або загострення хронічного лімфаденіту відповідної ділянки. В пунктаті дермоїдні кісти при мікроскопії — лейкоцити, злущені епітеліальні клітини, кристали холестерину.

Пухлиноподібні новоутворення кісток щелепно-лицевої ділянки у дітей. Кісти щелеп. Клінічна картина.

На початку формування радикулярних чи фолікулярних кіст скарги дитини відсутні, лише коли з'являється деформація щелепи, хворий вказує на цей. У випадках нагноєння кіст, скарги відповідають ознакам запального процесу (частіше гострого періоститу).

Техника швов в хирургии.

Восьмерка и простой узловой шов Ушивание начинают с вестибулярной стороны на 3-4 мм апикальнее верхушки сосочка, во избежание разрыва истонченных сосочков. Иглу сначала вводят с внешней стороны вестибулярного лоскута, а затем проходят с внешней эпителизованной по-верхности (восьмерка) или внутренней соединительнотканной (простой) поверхности язычного

Дефекты щек.

Этиология, классификация, клиника. Этиологическими факторами дефектов щек могут быть случайная травма, перенесенный воспалительный процесс (например, нома) или» хирургическое вмешательство. Дефекты щек могут быть сквозными, поверхностными, иногда наблюдается дефект только слизистой оболочки щеки.