Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Роль шкідливих звичок у формуванні зубощелепних аномалій. Частина 1.

Зубощелепні аномалії і деформації в постнатальному періоді формуються під впливом різноманітних чинників, одним із яких є дитячі шкідливі звички. Внаслідок порушення осифікації і піддатливості кісток під впливом тиску в дітей легко розвиваються щелепно-лицеві деформації у вигляді порушень положення окремих зубів або їх груп, форми зубних дуг; порушення співвідношення зубних рядів, щелеп. Аномалії негативно впливають на функції щелепно-лицевої ділянки, а іноді несприятливо позначаються на психіці дитини. Приблизно 20% усіх зубощелепних аномалій пов'язані зі шкідливими звичками.

В.П. Окушко у своїй класифікації розглядає тільки ті види звичок, що мають значення для ортодонтів, і поділяє їх на три групи:

І. Звички смоктання (зафіксовані рухові реакції):
1) звичка смоктання пальців;
2) звичка смоктання та прикушування губ, щік, різноманітних предметів;
3) звичка смоктання та прикушування язика.

ІІ. Аномалії функції (зафіксовані функції з неправильним перебігом):
1) порушення функції жування;
2) неправильне ковтання і звичка тиску на зуби язиком;
3) ротове дихання;
4) неправильна артикуляція.

ІІІ. Зафіксовані позотонічні рефлекси, що визначають неправильне положення частин тіла у спокої:
1) неправильна поза тіла і порушення постави;
2) неправильне положення нижньої щелепи і язика у спокої.

Шкідливі звички найчастіше виникають до 1,5 років, але спостерігається їх поява і в молодшому шкільному віці. Це пояснюється підвищеним навантаженням на нервову систему. У старшому віці (11 – 12 років) шкідливі звички виникають як успадковані, а також у зв'язку з необхідністю надання голові відповідного положення (12 – 20років).

Звички смоктання. Виникнення шкідливих звичок розглядається як фіксація природного рефлексу смоктання, із яким народжується кожна здорова дитина.
Розвиток механізмів смоктання починається з 18-го тижня внутрішньоутробного життя і повністю закінчується до моменту народження.

Акт смоктання вже існує в першу добу або навіть години після народження як безумовний рефлекс, а потім до 2 – 4 дня закріплюються умовні зв'язки, і до складного безумовного рефлексу приєднуються умовні рефлекси. Функція смоктання поступово згасає, особливо помітно на другому році життя. Але в деяких випадках із нез'ясованих причин цей необхідний раніше рефлекс може переходити в патологічний.

Звичка смоктання не залежить від відчуття голоду. Відчуття задоволення від вживання їжі переносить на смоктання предметів, які не є джерелом насичення: на великий і другий палець руки, групу пальців, язик, губи, комірець, олівець та інші предмети.

Звичка смоктання пальців. Частіше інших звичок зустрічається смоктання великого пальця руки. Ця звичка розвивається в перші місяці життя, іноді – під час прорізування зубів, а іноді і пізніше. Останніми роками в зв'язку із широким впровадженням ультразвукової діагностики з'явилися публікації про смоктання пальців ще у внутрішньоутробному періоді. Ця звичка є наслідком надмірної активності смоктання і недостатнього грудного вигодовування, і навпаки – надмірно тривале годування груддю або смоктання соски також сприяють виникненню цієї звички. Можливим чинником появи шкідливої звички може бути нервове та емоційне занепокоєння, спадкові особливості нервової системи, органічне ураження центральної нервової системи.

Якщо дитина позбулася звички смоктання пальця до трьох років, може відбутися саморегуляція зубощелепної аномалії, що розвивається. Якщо звичка зберігається більш тривалий період (до 4 – 5 років), саморегуляція не настає, і аномалія або стабілізується, або прогресує під впливом інших чинників, що приєдналися.

Звичка смоктання пальця може призвести до дистального зсуву нижньої щелепи із сплощенням передньої ділянки нижньої зубної дуги, формування відкритого прикусу; може спостерігатися поява проміжків між зубами, рідше виникає скупченість. За формою і розміром щілини між верхніми і нижніми зубними рядами, поворотом окремих зубів можна визначити,  який палець руки смокче дитина. Іноді спостерігається виникнення ложа для пальця на твердому піднебінні. У деяких випадках співвідношення перших постійних молярів може не змінюватися, але визначається подовження різцевої кістки зі зміною нахилу передніх зубів (зубоальвеолярна протрузія).

Внаслідок смоктання вказівного або великого пальця, зігнутого вниз, може відбуватися зсув нижньої щелепи вперед (у таких випадках можливе формування прогенічного мезіального прикусу) або вбік (формування косого прикусу). Смоктання групи пальців призводить до розвитку відкритого прикусу, при цьому язик зміщується назад, що ускладнює дихання та інші функції зубощелепної системи. Смоктання пальців створює значний негативний тиск у порожнині рота, внаслідок чого спостерігається звуження зубних рядів, формується високе склепіння піднебіння – так зване «готичне піднебіння», можливі деформації носової порожнини і скривлення носової перегородки.

Звичка смоктання та прикушування губ, щік, різноманітних предметів. У основі цієї звички лежить безумовний рефлекс смоктання. Проявляється вона смоктанням або прикушуванням нижньої чи верхньої губи, язика, щік, обгризанням нігтів, ручки, олівця та інших предметів. Виникненню цієї звички сприяють нервові перевантаження, патологія носоглотки, неправильне положення голови під час сну, зміни в скронево-нижньощелепних суглобах.

Смоктання, прикушування нижньої губи або інших предметів призводять до розвитку прогнатичного прикусу з протрузією та віялоподібним положенням верхніх різців, звуження щелеп, дистального зсуву нижньої щелепи і затримки розвитку передньої ділянки нижньої зубної дуги, її сплощення, що супроводжується скупченістю нижніх різців.
Смоктання верхньої губи призводить до піднебінного нахилу різців верхньої щелепи і гальмує розвиток передньої ділянки верхньої зубної дуги, внаслідок чого може розвиватися прогенічний прикус.

Смоктання щік може призвести до звуження щелеп з одного або обох боків; до формування різних форм косого прикусу; в деяких випадках спостерігається розвиток відкритого бічного прикусу. Ця звичка може розвиватися після раннього видалення тимчасових молярів.
Під час смоктання рогу подушки, кінчика ковдри, комірця голова повертається вбік; при цьому може розвиватися патологічна асиметрія обличчя і зубних рядів.

Шкідливу звичку гризти нігті частіше спостерігають у дітей нервових, легко збудливих, боязких, неврівноважених. Ця звичка зберігається дуже тривалий час і часто спостерігається у дорослих.
З різноманітних предметів діти частіше гризуть або прокладають олівець чи ручку між передніми зубами, при цьому між зубами можуть виникати проміжки; звичка лускати насіння нерідко призводить до появи узур на ріжучому краї різців або їх повороту навколо осі.
Постійне жування гумки може сприяти виникненню шкідливої звички тиснення язиком на передні зуби, що призводить до зміни їх положення.

Звичка смоктання і прикушування (прокладання) язика. З усіх шкідливих звичок особливу увагу варто приділити шкідливій звичці смоктання язика, прокладання його між зубами і його прикушування. Оскільки ця звичка менше помітна для оточення, боротися з нею складніше. Причиною її виникнення може бути вкорочена вуздечка язика, що обмежує його рухомість; збільшення мигдаликів, розростання аденоїдів, що призводить до порушення дихання і змушеної зміни положення язика. При цьому язик розташовується між зубами, а корінь його зміщується вниз і назад або вниз і вперед, що полегшує дихання.
Ця звичка призводить до однієї з найскладніших деформацій, які важко усуваються, – відкритого прикусу.

Іноді спостерігається своєрідне прокладання язика між бічними зубами з одного або обох боків, унаслідок чого формується відкритий бічний прикус і порушується жування. Прокладання язика на вестибулярну поверхню верхніх різців може призвести до сплощення передньої ділянки верхньої щелепи і формування піднебінного розташування різців або прогенічного мезіального прикусу, а розташування його на вестибулярній поверхні передніх зубів тільки одного боку може обумовити розвиток перехресного прикусу. Якщо під час смоктання язика дитина загинає кінчик язика назад і прикушує його бічні ділянки, може спостерігатись виражена гіпертрофія язика, що у свою чергу призводить до стимулювання росту нижньої щелепи; це може обумовити формування мезіального прикусу.

Аномалії функції. Одним із етіологічних і патогенетичних чинників розвитку зубощелепних аномалій є порушення функції порожнини рота: порушення функції завжди є наслідком морфологічних змін прикусу.

Порушення функції смоктання, жування. Необхідність природного грудного вигодовування дитини визначається не тільки цінністю молока матері, але й впливом механізму смоктання на ріст і розвиток зубощелепно-лицевої ділянки.

Характер вигодовування дитини є одним із найважливіших чинників у комплексі профілактичних заходів, спрямованих не тільки на зміцнення здоров'я дітей, але і правильне формування зубощелепної системи. Під час проведення профілактичної роботи з молодими матерями необхідно прагнути до максимального збереження грудного вигодовування. Показаннями до призначення змішаного вигодовування є гіпогалактія, а також деякі хвороби матері, за яких немає необхідності відлучати дитину від груді, але бажано зменшити число грудних годувань. Переведення дитини на штучне вигодовування необхідне за відсутності молока в матері і неможливості забезпечення донорським молоком.

Порожнина рота новонародженого має низку пристосувань, що сприяють нормальному акту смоктання: особлива будова губ і жирові грудочки в товщі щік; відсутність зубів і фізіологічна дитяча ретрогенія; наявність ясенної мембрани (дуплікатури слизової оболонки – подвійної складки) в передніх ділянках альвеолярних відростків верхньої і нижньої щелепи; виразність поперечних піднебінних складок і плоске піднебіння; особливості будови скронево-нижньощелепних суглобів.

Під час смоктання губи немовляти охоплюють сосок матері, створюючи передній замикальний клапан; задній клапан утворюється змиканням опущеної піднебінної завіски та кореня язика. Під час смоктання нижня щелепа рухається переважно в передньо-задньому напрямку, її вертикальні і горизонтальні переміщення є ніби другорядними, що дуже важливо для формування правильного сагітального співвідношення щелеп – трансформації фізіологічної дитячої ретрогенії у фізіологічний прикус. Смоктальні рухи сприяють розвитку і росту щелепних і відповідно інших кісток лицевого скелета, жувальних і мімічних м'язів, м'язів язика і дна порожнини рота.

За неправильного штучного вигодовування припускаються таких помилок:
• у виборі матеріалу, з якого виготовлена соска;
• у виборі форми і розмірів соски;
• у розмірів та кількості отворів соски;
• у положенні пляшечки.

Промисловість випускає гумові та спеціальні ортодонтичні соски у вигляді крапельки або вишеньки зі скошеною верхівкою з натурального латексу або силікону.

Кращими з них є силіконові соски.
Конструкція молочних сосок поділяється на дві частини – соскову й ареолярну. Розміри соскової частини мають відповідати довжині піднебіння, а розміри ареолярної залежать від висоти верхньої губи і довжини ротової щілини.

На цій підставі Е.В. Фінадєєва (1990р.) запропонувала соски трьох розмірів:
• для доношених дітей від народження до чотирьох місяців включно;
• для доношених дітей від 5 до 12 місяців;
• для недоношених дітей.

До трьох місяців рекомендують соску з одним отвором, із трьох місяців
із двома або трьома отворами, а з чотирьох місяців може бути соска з перемінним потоком; отвір може бути круглим для рідкої їжі та хрестоподібним для густої їжі та каш.

За використання соски з великим отвором не тільки скорочується час годування, але і змінюється характер рухів нижньої щелепи – для видавлювання молока достатньо вертикальних рухів (притиснути соску язиком до піднебіння), що надалі може призвести до закріплення дистального положення нижньої щелепи.

За використання соски з маленьким отвором, окрім подовження часу годування, збільшується навантаження на мімічні м'язи, що оточують порожнину рота, при цьому вони дуже напружуються, усмоктуються кути рота і нижньої губи, що у свою чергу може призвести до недорозвинення передньої ділянки щелеп.

За штучного вигодовування пляшечку з молочною сумішшю або кашею потрібно розташовувати таким чином, щоб вона не прилягала до нижньої щелепи, а була нахилена до неї під кутом.
Усе це свідчить про необхідність природного вигодовування; за його неможливості украй важливо правильно проводити штучне вигодовування, виконуючи всі наведені вище рекомендації.
За неправильного проведеного штучного вигодовування частіше формується дистальний і глибокий прикус із різноманітними варіантами співвідношення передніх зубів.

Акт смоктання з віком переходить у жування. З появою тимчасових різців у дитини з'являється можливість відкушувати їжу, тобто подрібнювати її. Так виникають дробильні рухи нижньої щелепи. Розмелювальні рухи в дітей з'являються з прорізуванням тимчасових молярів. У порожнину рота їжа потрапляє у вигляді шматочків, сумішей різного складу і консистенції або рідини. Залежно від цього їжа або відразу ковтається, або підлягає попередній механічній і хімічній обробці. У жувальних рухах нижньої щелепи розрізняють основні рухи, що здійснюються для захоплення і переміщення їжі в порожнині рота під час жування.

Важливість нормальної функції жування для правильного розвитку зубощелепної системи не викликає сумнівів. Функціональний подразник, що виникає при жувальному навантаженні, є стимулятором для правильного росту і розвитку щелепних та інших кісток лицевого скелета. Жувальну функцію визначають ритм, кількість жувальних рухів, час розжовування грудки їжі.

Тривале навантаження жувальних м'язів викликає їхнє стомлення, що характеризується переважанням гальмівних процесів. Розвиток гальмування при жуванні є фізіологічною мірою, що запобігає шкідливій дії тривалого навантаження. Під час довільного жування виникає рівномірний розподіл навантаження на обидва боки жувального апарату, що дозволяє довго пережовувати їжу без ознак стомлення жувальних м'язів. Виділяють два типи жування: врівноважений і неврівноважений. Для останнього характерна аритмічність жувальних хвиль, неоднакова їх амплітуда.

Значні зміни функції жування визначаються у всіх патологічних видах прикусу, а також за наявності численного карієсу зубів і його ускладнень.

Одним із видів порушення функції жування вважають звичку жування на одному боці, що сприяє виникненню косого прикусу, а в деяких випадках – медіального прикусу.

Іншим видом порушення функції жування є звичка «ледачого жування». Schwarz (1941р.), вивчаючи механізм розвитку двох варіантів фізіологічного прикусу, підкреслював роль інтенсивності та швидкості жування. Переважне годування дитини м'якою, перетертою їжею призводить до виникнення так званого «ледачого жування». Ця звичка характеризується збільшенням часу жування. У таких дітей в ІІІ періоді тимчасового прикусу відсутні фізіологічні проміжки між зубами або визначається їх скупченість різного ступеня; відсутні ознаки стирання оклюзійних поверхонь тимчасових зубів, що дуже важливо для правильного встановлення першого постійного моляра.

Система Orphus

Другие статьи

Мyobrасе for Teens для подростков.

Серия Мyobrасе for Teens (для подростков) представлена 4-мя моделями, предназначена для коррекции дисфункции мягких тканей, развития зубных дуг и выравнивания зубов. Серию Мyobrасе for Teens оптимально использовать в позднем сменном прикусе, чтобы направлять прорезавшиеся постоянные зубы в их естественное взаимоположение.

Система TMJ

Диагностика и лечение с помощью двух шин системы TMJ требует минимального времени в кресле и проводится уже во время первого консультативного визита. Экспресс-диагностика проводится путем пальпации мышц и суставов

Здоровое питание крепкое здоровье! Узнай больше о здоровом питании!

Крепкое здоровье начинается с зубов. Сегодня многие дети имеют кариес, и они не знают откуда он берется и как его избежать. Сейчас ты узнаешь, что такое кариес, и как ты можешь предотвратить его появление.
Когда кариес начинает разрушать твои зубы, жизнь уже не так сладка, как прежде.

Трейнер!!! Остерегайтесь подделок !!!

Трейнер!!! Остерегайтесь подделок !!! Дальше без комментариев, рекомендуем вам ознакомиться с вариантами изготовления одного и того же трейнера!!!

Адъюстирование жевательной поверхности шины ВRUXI plus.

Индивидуализация жевательной поверхности устанавливает равномерную нагрузку на зубные ряды. При этом эластичный материал не пригоден для направления клыков или динамичных движений.

Инструкция к ортодонтическому позиционеру MULTI-P.

MULTI-P был специально разработан для раннего ортодонтического вмешательства. MULTI-P Помогает сменяющимся зубам принять правильное положение. При прорезывании за счёт силы мышц челюстно-лицевой области.