Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Перелом нижньої щелепи.

До 2,5 років частіше зустрічається перелом альвеолярного паростка за типом "зеленої гілки", які швидко загоюються і не потребують негайної репозиції.

У віці 2,5—7 років переважають переломи в ділянці тіла нижньої щелепи, найчастіше підокісні, травмуються також суглобові паростки відмічаються так звані "відбиті" переломи. З віком переломи в ділянці кута нижньої щелепи починають переважати. Струс головного мозку та травматичний шок у дітей при переломах нижньої щелепи виявляються рідко.

Симптомокомплекс перелому нижньої щелепи включає: порушення прикусу, зміщення уламків нижньої щелепи, біль в ділянці травми, набряк тканин навколо ліній перелому та в місці удару.

При постановці діагнозу виникають труднощі у збиранні анамнезу та встановлення механізму травми. Швидкий набряк м'яких тканин створює неможливі умови добре оглянути місце травми. Остаточний діагноз встановлюється після проведення рентгенологічного дослідження в необхідній укладці за Генішем та оглядовій рентгенограмі нижньої щелепи, при переломі суглобового паростка — оглядова рентгенограма нижньої щелепи, ортопантограма, рентгенограма за Шулером.

Консолідація уламків проходить швидше ніж у дорослих, особливо на альвеолярному паростку, до 2 тижнів, на тілі та гілці нижньої щелепи до 3—4 тижнів.

Принципи іммобілізації уламків при переломах нижньої щелепи у дітей ті ж самі, що і у дорослих, але є ряд особливостей, які обумовлені анатомічною будовою нижньої щелепи, зубів постійних та тимчасових. У дітей для іммобілізації переломів нижньої щелепи, частіше використовують шини-каппи, особливо в віці до 7—8 років, з віком перевагу віддають різним видам назубного шинування.

Остеосинтез має обмежені показання і застосовується, переважно, при переломах в ділянках кута, гілки та суглобового паростка нижньої щелепи.

Апаратурний метод фіксацій переломів нижньої щелепи у дітей застосовується з 12—14 років.
При підокісних переломах достатня фіксація у вигляді пращовидної пов'язки чи однощелепного фіксування (гладка шина-скоба, шина - каппа). Приділяється увага гігієні порожнини рота.

Загальне лікування включає антибактеріальну терапію, гіпосенсибілізуючі препарати, вітаміни групи А, 0, В, остеостимулятори, анальгетики, механічно щадящу дієту.

Наслідки переломів нижньої щелепи:
1. Деформація нижньої щелепи;
2. Дефект зубного ряду; дефект кістки;
3. Припинення росту нижньої щелепи;
4. Загибель зачатку постійного чи тимчасового зуба;
5. Розвиток запальних процесів м'яких тканин, кістки.

Система Orphus

Другие статьи

Слизисто-десневая пластическая хирургия - корригирование дефектов и красно-белая эстетика.

Вмешательства на слизисто-десневом участке необходимо проводить только после устра­нения пародонтальной инфекции и воспа­ления. Новый образ

Класифікація та клінічна картина незрощення піднебіння.

Скарги та клінічна картина при вроджених незрощеннях піднебіння мають характерні ознаки. Так, мати дитини із незрощенням піднебіння, крім дефекту тканин піднебіння відмічає, що під час годування їжа потрапляє у ніс, виникає кашель, дитина захлинається.

Гайморит. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Гайморит. Гайморит одонтогенный (верхнечелюстной синусит) — воспаление стенок верхнечелюстной пазухи, возникновение которого связано с распространением инфекционно-воспалительного процесса из очагов одонтогенной инфекции верхней челюсти либо

Дефекты и деформации губ, возникшие в результате хейлопластики по поводу врожденного несращения.

Дефекты верхней губы на почве несращения ее фрагментов сопровождаются нередко такими деформациями, которые НР всегда удается устранить во время хейлопластики; они могут выявиться сразу после операции или спустя некоторое время. Деформации верхней губы можно разделить на остаточные, вторичные и хирургические.

Несудинні доброякісні пухлини м’яких тканин. Нейрофіброма, міома, рабдоміома.

Клітини пухлини мають нейроектодермальне походження. Виникнення и в області обличчя пов’язане з вадою розвитку трійчастого або лицевого нерву. Розташовується по відношенню до нерва: моноцентрично (в товщі нерва — один вузол); поліцентрично (в товщі нерва ряд вузлів з’єднаних між собою).

Лімфангіома. Клініка, діагностика, диф. діагностика, методи лікування.

Лімфангіома — пухлина дизембріогенного характеру, що походить із лімфатичних судин. Виявляється вона з народження дитини. Часто локалізується в м’яких тканинах обличчя, шиї і рідше язика. За клініко-морфологічною картиною розрізняють капілярно-кавернозну, кавернозну та кістозно-кавернозну форми лімфангіоми. Пухлина характеризується повільним, але прогресивним ростом.