Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Патогенез і патоморфологія пульпітів.

Перехід пульпи від нормального стану до пульпіту умовно можна розділити на три стадії: функціональних і хімічних змін, морфологічних змін і власне запалення.
На стадії функціонально-хімічних змін у пульпі знижується активність дихальних ферментів і підвищується активність кислої фосфатази.

Стадія виражених морфологічних змін характеризується якісною перебудовою всіх компонентів пульпи. При цьому змінюється протеїноутворення, транскапілярний обмін, фагоцитоз, енергетичний потенціал клітин пульпи. Кількісна перебудова супроводжується збільшенням числа макрофагів, плазмоцитів, нейтрофільних гранулоцитів.

На цьому етапі зміни ще можуть припинитись і запалення пульпи не розвинеться. Це можливе тоді, кили дія несприятливих факторів і дія захисних механізмів зрівноважуються, а захисно-компенсаторні можливості пульпи не ослаблені, тобто, найчастіше у молодих людей, які:
- повноцінно харчуються;
- мають необтяжену спадковість;
- не хворіють;
- не сенсибілізовані;
- мають нормальну гормональну активність;
- мають здоровий пародонт;
- мають компенсовану форму карієсу;
- мають нормальне функціональне навантаження на зубні ряди.

Стадія власне запалення розвивається тоді, коли подразнюючі фактори не будуть усунені, або коли пульпа не справиться з дією пошкоджуючого агента.
Запалення може бути гострим і хронічним. У стадії гострого запалення, яке є реакцією гіперергічного типу, виділяють: альтерацію (первинне ураження та зміна тканин), ексудацію (порушення кровообігу, особливо в мікроциркуляторному руслі), проліферацію (розмноження клітинних елементів), порушення обміну речовин. Спочатку пошкоджуються  компоненти  пульпи (клітини,  міжклітинна речовина, волокна, судини).

У процесі альтерації пошкоджуються субклітинні структури, зокрема руйнування мітохондрій від зниження  окисно-відновних процесів. Унаслідок руйнування лізосом вивільнюється велика кількість гідролітичних гліколітичних ферментів, активуються процеси гідролізу вивільнюються органічні кислоти циклу Кребса, молочна кислота, амінокислоти. Це призводить насичення пульпи водневими іонами і збільшення осмотичної тиску.

Спочатку звужуються артеріоли, а потім різко розширюються венули та капіляри, посилюється кровоток згущується кров, підвищується згортання і тромбоутворення (Панікаровський В.В., 1989). Унаслідок цих  процесів затруднюється вилучення продуктів метаболізму, наростає кисневе голодування, відбувається дезорганізая одонтобластів, їх вакуолізація, каріопікноз, каріорексис каріолізис.

Одночасно зі стадією альтерації розвивається поглиблюється стадія ексудації, у зв'язку із чим наростає набряк, з'являється серозний ексудат, який зрідка може розсмоктуватись (тобто запалення набуде зворотної розвитку), але частіше через 6-8 годин він трансформується у гній.

У вогнищі запалення пульпа розпадається, утворює абсцес. Гній руйнує клітинні елементи, призводить запалення всієї структури пульпи. Процеси бродіння ферментації в порожнині зуба посилюються, підвищується внутрішньопульпарний тиск, що супроводжується інтенсивні больовим приступом.

Прорив гнійного ексудату в каріозну порожнину через зруйнований дентин (дренаж) в стадії гострого гнійного пульпіту призводить до переходу гострого процесу в хронічний. Іншим закінченням гострого дифузного або гнійного пульпіту може бути загибель пульпи.

При переході гострого пульпіту в хронічний фіброзний спостерігається дві стадії:
- у 1-й стадії по периферії абсцесу утворюється грануляційна тканина, густо пронизана інфільтратом із лімфоцитів і макрофагів;
- у 2-й стадії тканина пульпи фіброзно перероджується, що відповідає стадії проліферації. При цьому різко збільшується число волокнистих елементів, зменшується кількість клітин, у тому числі й одонтобластів. Спостерігається облітерація судин і петрифікація пульпи.

При переході гострого пульпіту в хронічний гангренозний поверхнева ділянка пульпи некротизується через приєднання гнилісних мікроорганізмів. Ділянка некрозу з часом розповсюджується на всю коронкову частину, а потім і на кореневу, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення періодонтиту.

У молодому віці гострий пульпіт інколи може перейти в хронічний гіпертрофічний, який характеризується значним розростанням грануляційної тканини (стадія проліферації значно переважає). Поверхня грануляційної тканини інфільтрована лейкоцитами, що розпадаються. Згодом на грануляційну тканину наростає багатошаровий плоский епітелій (після доторкування її до епітелію ясен) і утворюється поліп пульпи.

Отже, при різних формах пульпіту явища альтерації, ексудації і проліферації є завжди, але: при гострих формах пульпіту переважають явища ексудації, при хронічному гангренозному - альтерації, при хронічному гіпертрофічному -проліферації.

Незважаючи на те, що при запаленні пульпа зазнає значних змін, при початкових формах пульпітів вони можуть бути ліквідовані завдяки лікуванню.
Класифікації пульпітів. Одну з перших класифікацій пульпітів запропонував І.Аркеві у 1886 р. В її основу були; покладені патологоанатомічні зміни і больовий симптом. Ця класифікація містила понад 12 різновидів гострих і хронічний форм пульпіту, була дуже громіздкою і базувалась в основному на патологоанатомічних даних.

Фундаментальним вкладом у вивчення пульпітів булав класифікація А.І. Абрикосова (1919), яка базувалась патогістологічних дослідженнях, але вона не давала клінічної характеристики різних форм цього захворювання. Б.Н.Могильницький та А.І. Євдокимов у 1925 році запропонували громіздку патологоанатомічну класифікацію.

Чимало інших авторів за основу своїх класифікації брали різні ознаки: клінічні, морфології (патологоанатомічні), а також їх комбінації, практикуючого лікаря більше годиться класифікація, в основ) якої покладені клінічні дані.

Така класифікація була запропонована харківським вченим Ю.М. Гофунгом у 1926 році:

I. Гострий пульпіт:
1) частковий;
2) загальний;
3) загальний гнійний.

II. Хронічний пульпіт:
1) простий;
2) гіпертрофічний;
3) гангренозний.

Такий схематичний поділ пульпіту можна здійснити базуючись на клінічних даних, опитуванні та огляді хворого цьому перевага даної класифікації).

На основі класифікації Ю.М. Гофунга було розроблену багато інших - Д.А.Ентіна (1939), І.Г.Лукомського (1949), Т.Т Школяр  (1967), Є.Є.Платонова, М.І.  Новика, B.C. Іванової (1984), Центрального науково-дослідного інституті стоматології та інші.
У даний час стоматологи Росії користуються класифікацією, запропонованою Московським медичним інститутом стоматології (1989):

I. Гострий пульпіт:

1) вогнищевий;

2) дифузний.

II. Хронічний пульпіт:
1) фіброзний;

2) гангренозний;

3) гіпертрофічний.

III. Загострення хронічного пульпіту.

IV. Стан після часткового або повного вилучення пульпи.

Міжнародна класифікація пульпіту ВООЗ на основі МКБ-10 (1997):
Пульпіт: початковий (гіперемія) - К0400; гострий -К04.1; гнійний - К04.3; хронічний виразковий - К04.04; хронічний гіперпластичний - К04.05.

Робоча класифікація кафедри пропедевтики терапевтичної стоматології Української медичної стоматологічної академії, м. Полтава (базується на класифікації Ю.М. Гофунга і М.І. Новика):

I. Гострий пульпіт:
1. Травматичний:
а) при препаруванні каріозної порожнини:
- без оголення пульпи;
- з оголенням пульпи;
б) пульпіти при переломі коронки чи кореня внаслідок травми.
2. Гіперемія пульпи.
3. Гострий частковий пульпіт.
4. Гострий загальний пульпіт.
5. Гострий гнійний пульпіт.

II. Хронічні форми пульпіту:
1. Хронічний простий.
2. Хронічний гіпертрофічний.
3. Хронічний гангренозний.
4. Хронічний конкрементозний.
5. Хронічний кореневий пульпіт.

III. Загострення хронічного пульпіту;
IV. Некроз і гангрена пульпи.
V. Атрофія пульпи.

Класифікація пульпітів у зарубіжній літературі зводиться до двох форм пульпітів:

І. Зворотний пульпіт (є основою для консервативної лікування) характеризується:
1) нетривалим нападоподібним болем, що викликається солодкою їжею і температурними подразниками;
2) відсутністю змін на рентгенограмі.

II. Незворотний пульпіт характеризується:
1) тривалим нападоподібним болем;
2) тривалим болем від холодного і гарячого;
3) болючістю при перкусії;
4) іррадіаційним болем;
5) наростаючим нічним болем;
6) змінами в періодонті, виявленими рентгенологічно.

До незворотних пульпітів також належить гостре апікальне запалення, що відповідає пульпіту, ускладненому періодонтитом.
В Україні здебільшого дотримуються класифікація Київського медичного інституту (КМІ). Для практичної лікаря вона зручна, конкретна. За основу класифікації взята також класифікація Ю.М. Гофунга.

Система Orphus

Другие статьи

Повреждающий фактор в эндодонтии.

Количество пломбировочного материала Химический состав пломбировочного материала.Темп развития компрессии.Продолжительность компрессии.Длительность нахождения пломбировочного материала в тканях

Эндодонтия. Анатомическое строение зуба. Средняя длина зуба, количество корней и каналов.

Современная стоматология ввела в привычный обиход новые слова «эндодонтия» и «стоматолог-эндодонтист». Эндодонтия – это раздел современной стоматологии

Хронический верхушечный периодонтит. Лечение хронического периодонтита.

Хронический верхушечный периодонтит локализуется непосредственно возле верхушечного отверстия, а иногда может обнаруживаться на участке устья боковых каналов. Хроническая форма периодонтита возникает при установлении равновесия между бактериальным раздражением и защитной реакцией организма.

Обтурация и реставрация зубов при эндодонтическом лечении.

Эндодонтическое лечение не может быть самостоятельным, так как функционирование зуба в зубо-челюстной системе начнется только после восстановления его анатомической формы. И обтурацию, и реставрацию лучше выполнить самостоятельно одному стоматологу в течение этого же посещения клиники пациентом.

Стоматология. Лечение корневых каналов. Ультразвук и звуковая энергия.

Выбирая метод для увеличения гидродинамики жидкости, важно понимать разницу и критические отличия между ультразвуковой и звуковой энергией. Необходимо отметить, что в зарекомендовавшей себя литературе нет общего мнения или неопровержимых доказательств относительно того, какая форма энергии лучше

Метод введения термопластифицированной гуттаперчи на носителе.

Гуттаперча, предварительно нанесенная на металлический или пластиковый носитель (стержень), соответствующий по размеру стандартизованным инструментам, нагревается в специальном аппарате