Опіки у дітей мають свою специфіку, яка пов'язана з анатомофізіологічними особливостями щелепно-лицевої ділянки та дитячого організму вцілому, психоемоційного стану дитини. Найбільш частими причинами опіків є контакт з гарячою рідиною, полум'ям та електричним струмом. Серед дітей опарення спостерігаються у 54%, а у дорослих в 13%.

Опіки полум'ям складають у дітей 20%, а у дорослих — 49%, електроопіки — 7%. Серед різних причин летальних виходів опіки складають 2% у дітей, тобто кожна п'ята дитина вмирає внаслідок опікової травми. У дітей частіше виникають глибокі ураження шкіри в віці 1 — 5 років. Чим молодша дитина, тим важче протікає опікова хвороба. Течія опікової хвороби залежить від площини ураження. У дітей для визначення площини опіків використовують модифіковане правило дев'яток.

Анатомо - фізіологічні особливості дитячого організму (диспропорція росту, незрілість систем та органів, обмежені компенсаторні можливості дихальної та серцево-судинної системи, підвищений обмін речовин, висока потреба тканин у кисні) обумовлює розвиток опікового шоку при менших розмірах опіків, ніж у дорослих. Опіковий шок у дітей розвивається, як правило, при поверхневих опіках більш 10% та при глибоких опіках більш як 5% поверхні тіла. Шок ,у дітей протікає важче, ніж у дорослих і переходить швидше у більш тяжку клінічну формуй Клінічні симптоми опікового шоку у дітей виражені погано. В першу чергу виявляється неадекватність поведінки обпеченої дитини. Вона не плаче, бліда, квола і адинамічна. Відмічається ціаноз шкіри та слизових оболонок, холодні кінцівки, м'язове тремтіння. Подалі з'являється спрага, блювота, судоми. Різко наступає декомпенсація при опіковому шоці у дітей.

Особливостями опіків обличчя є :

1. при однаковій температурі та експозиції опіки обличчя глибші тому, що шкіра більш ніжна;

2. опіки обличчя часто поєднуються з опіками порожнини рота;

3. виражена больова реакція;

4. набряк тканин завжди виражений та швидко зростає;

5. нерівномірне ураження різних відділів обличчя за глибиною;

6. опіки супроводжуються нагноюванням ран та довгим відторгненням уражених ділянок обличчя;

7. нерівномірність ураження різних відділів обличчя за глибиною (ніс, вуха, надбрівні дуги — 4 ст, носогубні борозни — 2 ст, повік — 1 ст);

8. неможливість ведення ран закритим способом;

9. утворення келоїдних рубців та рубцевих контрактур (мікростома, виверти повік);

10. необхідність проведення ранньої пластики для поновлення конфігурації обличчя;

11. виникнення різних форм деформацій та спотворень.

Для встановлення діагнозу у опечених треба дотримуватися такою схеми:

1. Етіологія опіку. Треба вказати чим зроблений опік: полум'ям, паром, гарячою водою, металом, хімічною речовиною, світовим ядерним променем та інше.

2. Глибина опікових ран. Слід писати — опік 1 ст — гіперемія шкіри, 2 ст — утворення пухирів, З А ст — змертвіння поверхневих шарів дерми, З Б ст — змертвіння глибоких шарів шкіри, 4 ст — змертвіння тканин, які розташовані під шкірою.

3. Локалізація опікових ран — вказати опечену ділянку.

4. Загальна площина ураження (використання правил дев'яток).

5. Площина глибоких опіків.

6. Період опікової хвороби: опіковий шок, гостра опікова токсемія, опікова септикотоксемія, період реконвалесценції. Вказати місцеве та загальні ускладнення.

7. Ускладнення опікової хвороби.

8. Супутні хвороби.

Приклад правильного формулювання діагнозу: опік полум'ям 1 —2—3 АБ ступенів обличчя, шиї, грудей, обох верхніх кінцівок, 10% поверхні тіла: опік дихальних шляхів, опіковий шок середньої тяжкості.

Гипосаливация. Свищ слюнной. Сиаладенит.

Гипосаливация — снижение секреторной функции больших и малых слюнных желез вплоть до ее прекращения (ксеростомия - сухой рот) (син.: гипосиалия, олигонтиализм, олигосиалия).

Класифікація вродженних незрощень верхньої губи.

Розрізняють наступні види вроджених незрощень губи:

Етіологія, статистичні дані незрощення губи та піднебіння.

В Україні в 1998 році відбулося 500 тисяч пологів, 1999 - 390 тисяч пологів. В середньому кожна 896 була із незрощенням верхньої губи та, чи піднебіння. В 1995 році співвідношення було дещо іншим — 1:1027. В Україні реєструється 1370 пологів на добу кожна друга дитина при цьому з вродженими дефектами та деформаціями щелепно-лицевої ділянки.

Направленная тканевая регенерация.

В идеале цель пародонтологического лечения заключается в регенерации утерянных тканей, участвующих в поддержке зуба (кость, цемент и пародонтальная связка). Для достижения этой цели необходимо предотвратить апикальную пролиферацию и миграцию эпителия (Stahl, 1977, 1986).

Впроваджений вивих зубів.

Впроваджений вивих — це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в кістку тіла та альвеолярного паростка щелепи; частіше такий вивих зустрічається на верхньої щелепи у фронтальних зубах.

Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки. Лікування кіст.

Хірургічне видалення разом із оболонкою. При локалізації кіст у надбрівній ділянці розріз шкіри робиться паралельно лінії брів, на переніссі — вертикальний. При видаленні кіст, розташованих в цих ділянках, відмічається інтимний зв’язок із окістям, в самій кістці є вдавлення від пухлини.