Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Лімфангіома. Клініка, діагностика, диф. діагностика, методи лікування.

Лімфангіоми в клінічній практиці классифікуються наступним чином;
1. За етіологічним фактором:
- вроджені;
- набуті.
2. За морфологією:
- капілярні;
- кістозні (полікістоми);
- лімфангіоматоз.
3. За розповсюдженністю:
- локальні;
- дифузні.
4. За впливом на навколишні тканини і органи:
- з порушеннням функції;
- без порушення функції;
- з вираженою деформацією ЩЛД.
Лімфангіома — пухлина дизембріогенного характеру, що походить із лімфатичних судин. Виявляється вона з народження дитини. Часто локалізується в м’яких тканинах обличчя, шиї і рідше язика. За клініко-морфологічною картиною розрізняють капілярно-кавернозну, кавернозну та кістозно-кавернозну форми лімфангіоми. Пухлина характеризується повільним, але прогресивним ростом. Вона нерідко супроводжується іншими вадами розвитку: гемангіомою, нейрофіброматозом, атрофією мускулатури, відсутністю або затримкою росту кінцівок. Лімфангіоми зустрічаються в 5- 10% випадках серед доброякісних пухлин щелепно-лицевої області у дітей.

Венгер (1877) один із перших запропонував найбільш просту класифікацію лімфангіом. Він розподілив ці пухлини на капілярні, кавернозні, кістозні. Zoanding, Tarber (1956) доповнили класифікацію та виділили ще одну форму — гемангіолімфангіому. Приходченко В.В. розподілив лімфанпоми в залежності від етіологічного фактору, за морфологічними ознаками, анатомічним положенням, характером росту, розповсюдженістю, клінічним перебігом За етіологічним фактором; вроджені, придбані (лімфангіоектазія, лімфокісти); за морфологічними ознаками; капілярні, кавернозні, кістозні, комбіновані, мішані, лімфангіоматоз; за анатомічним походженням; лімфангіоми м яких тканин, лімфангіоми кісток, лімфангіоми вісцеральні, лімфангіоми перехідні форми; за характером росту; обмежені, дифузні; за поширеністю: локальні, обширні; за клінічним перебігом: без ускладнень, з ускладненнями.

Клінічними ознаками кістозних лімфангіом (полікістом) є; асиметрія обличчя за рахунок новоутворення м’яко-еластичної консистенції з бугристою поверхнею, не зміненим кольором шкіри над ним, безболісне при пальпації. При поверхнево розташованих пухлинах виявляється симптом флюктуації. Іноді, новоутворення (на фоні перенесених вірусних та інфекційних захворювань) може різко збільшитися, стати щільним, а після захворювання набути первинних розмірів. Як правило, полікістома займає 2-3 анатомічні ділянки, дуже рідко зустрічаються поодинокі кісти. Полікістоми, що займають дно порожнини рота у дітей, призводять до порушення функції дихання, ковтання (в таких випадках необхідно термінове хірургічне втручання). Для підтвердження діагнозу проводять пункцію. При цьому отримують світло-жовту або брудно червону рідину.

Розміри глибоко розташованих лімфангіом уточнюються при проведенні комп’ютерної томографії, а з метою диференційної діагностики з лімфаденітами, нагноєними боковими та серединними кістами шиї доцільна термовізіографія і УЗД.

Труднощі комплексного лікування дітей з кістозними формами лімфангіом щелепно-лицевої ділянці обумовлені топографоанатомічними та віковими особливостями, соматичним станом хворих. Основні види операцій, які застосовують при лікуванні полікістом — цистектомії в кілька етапів і пункційна цистотомія.

Кущ Н.Л., Приходянко В.В., Дмитрієва B.C. із співавторами (1986) пропонують використовувати рентгентерапію, склерозування окремих порожнин пухлини.

Система Orphus

Другие статьи

Пухлиноподібні новоутворення м’яких тканин ЩЛД у дітей.

Вроджені кісти  ЩЛД розподіляють на утворення, які виникають внаслідок аномалій (середні та бокові кісти шиї, кісти привушної ділянки, кореня язика), та кісти, які є вадою розвитку ектодерми – дермоїдні та епідермоїдні кісти ЩЛД. Вроджені кісти м’яких тканин зустрічаються приблизно однаково часто у дівчат та хлопчиків.

Нерезорбируемые мембраны. Часть 2.

1. Старайтесь обеспечить стерильность материала. 2. Выберите форму, которая наиболее оптимально закрывает дефект. 3. Придайте мембране нужную форму с помощью ножниц. Избегайте создания острых краев.

Увеопаротит. Хронический сиаладенит и его формы заболевания.

Увеопаротит (увеопаротитная лихорадка, синдром Хеерфордта) представляет собой симптомокомплекс. Этиология неизвестна. Предполагают вирусное или туберкулезное происхождение. Клиническая картина. Наблюдаются безболезненное или малоболезненное двустороннее увеличение околоушной слюнной железы субфебрилитет

Несудинні доброякісні пухлини м’яких тканин. Нейрофіброма, міома, рабдоміома.

Клітини пухлини мають нейроектодермальне походження. Виникнення и в області обличчя пов’язане з вадою розвитку трійчастого або лицевого нерву. Розташовується по відношенню до нерва: моноцентрично (в товщі нерва — один вузол); поліцентрично (в товщі нерва ряд вузлів з’єднаних між собою).

Впроваджений вивих зубів.

Впроваджений вивих — це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в кістку тіла та альвеолярного паростка щелепи; частіше такий вивих зустрічається на верхньої щелепи у фронтальних зубах.

Кісти під язикових слинних залоз.

Під язикові слинні залози посідають друге місце по кількості уражень кістозними процесами. Це обумовлено анатомо-фізіологічними особливостями: протоки залози вертикальні, короткі, їх буває до 12, розташовані під язиком, де залоза зазнає найбільшої травматизації особливо під час їжі.