Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Лікування хворих з злоякісними новоутвореннями. Частина 1.

Лікування хворих з злоякісними новоутвореннями повинно проводитися в лікувальних закладах, які мають необхідних фахівців та необхідні умови: апарати для променевої терапії, кріодеструкції, хіміотерапевтичні препарати, тобто в обласних онкодиспансерах та онкоінститутах.

Слід розрізняти такі поняття, як комбінований, поєднаний та комплексний методи лікування злоякісних пухлин. Вибір методу залежить від виду пухлини, що визначає її чутливість до променевого або медикаментозного впливу, поширеності або клінічної стадії процесу, особливості локалізації та індивідуальних умов перебігу захворювання з урахуванням загального стану і здоров'я хворого. Принципи, які застосовуються в лікуванні залежать від
конкретної ситуації, застосовується той або інший метод лікування, який може дати максимально стійкий терапевтичний ефект.

До 50-х років нашого століття хірургічне втручання було єдиним засобом лікування злоякісних пухлин у дітей, 2-річна виживаємість при цьому складала в середньому 0,25%. В теперішній час у зв'язку з розробленням комплексної терапії більше 50% дітей з злоякісними пухлинами можуть бути вилікувані.

Перед усе слід підкреслити, що операція повинна бути проведена абластично, так щоб ніж хірурга пройшов на достатній відстані від уражених пухлиною тканин, та в ході операції пухлинні тканини не були імплантовані в операційну рану.

Крім того, розташування пухлин на слизовій оболонці порожнини рота або верхньощелепної порожнини, яка має природне сполучення з порожниною носа приводить до появи численної кількості вільних пухлинних клітин в слині, виділеннях з носу, що збільшує небезпеку попадання їх в операційну рану.

Широке видалення уражених та навколишніх тканин веде за собою значні деформації та тяжкі функціональні порушення, які в післяопераційному періоді ускладнюють прийом їжі, порушують функцію жування, ковтання, мови та нерідко роблять неможливим перебування хворого в колективі. У зв'язку з цим є життєво необхідним проведення одномоментної первинної пластики, яка дає можливість хоч в деякій мірі зменшити наслідки руйнувань, які викликані основною операцією. Методи первинної пластики, які застосовуються одноетапно, повинні бути спрямовані в першу чергу хоча б на часткове поновлення порушених функцій та зменшення ступеню деформації обличчя.

Променева терапія застосовується в наш час більш, ніж у 75% онкологічних хворих, та у 88,7% хворих з новоутвореннями порожнини рота та глотки. Променева терапія злоякісних пухлин базується на біологічній дії іонізуючого випромінювання.

При променевому впливі морфологічні зміни в клітинах залежать від ступеня їх диференціювання, мітотичної активності та рівня обмінних процесів.

Клітини тим більш радіочутливі, чим вони менше диференційовані, в них вище мітотична активність та рівень обмінних процесів.

В залежності від відповідної реакції на опромінення, пухлини розподіляють на такі групи:

1) радіочутливі (лімфосаркома, ретикулосаркома, базальноклітинний рак, лімфогранульоматоз, семінома);

2) помірно радіочутливі (ллоскоклітинний рак з різним ступенем диференціювання);

3) радіорезистентні (остеогенна саркома, фібросаркома, хондросаркома, нейросаркома, меланома);

4) помірно радіорезистентні (аденокарцинома).

Відповідна реакція злоякісної пухлини на опромінення залежить від таких факторів:

1) гістологічної будови пухлини та ступеню диференціювання клітин: збільшення ступеню диференціювання підвищує стійкість до променевого впливу;

2) анатомічного характеру росту пухлини: екзофітні пухлини більш радіочутливі, ніж інфільтруючі або виразкові;

3) темпу росту пухлини: пухлини з швидким ростом краще реагують на опромінення, ніж ті що повільно ростуть;

4) пухлини з гарним постачанням кисню більш радіочутливі, ніж ті, які знаходяться в поганих умовах харчування.

Променевий вплив на пухлину здійснюється з використанням різноманітних видів іонізуючого випромінювання (рентгенівське, гамма-випромінювання, електронів, нейтронів, протонів, Пімезонів, альфа-часток та ін.). В залежності від особливостей підведення променевої енергії до патологічного вогнища розрізняють зовнішні та внутрішні методи. При зовнішніх методах джерело випромінювання знаходиться за межами пухлини, при внутрішньотканинному-вводиться до пухлини.

Система Orphus

Другие статьи

Одонтогенні пухлини щелеп у дітей. Клінічні прояви амелобластом у дітей.

Класифікація одонтогенних пухлин щелеп За клініко-морфологічними проявами одонтогенні пухлини розподіляють на доброякісні (амелобластома, м'яка одонтома, одонтогенна фіброма) та злоякісні (одонтогенний рак, одонтогенна саркома).

Класифікація вродженних незрощень верхньої губи.

Розрізняють наступні види вроджених незрощень губи:

Введение иглы в ткань в хирургической стоматологии. Способы наложения швов.

Производить захват иглы в промежутке от границы между первой и второй от ушка четвертей до середины дуги. Не производить захват в области ушка, это может привести к сгибанию или перелому иглы. Не производить захват в области кончика, это может привести к его повреждению.

Передпухлинні захворювання у дитячому віці.

Виявлення предпухлинних та так званих фонових процесів має велике значення в своєчасній діагностиці злоякісних новоутворень. Точного визначення передраку немає, бо процеси в тканинах і органах, які виникають перед розвитком злоякісних пухлин різноманітні. Але це той стан тканин, коли вірогідність виникнення злоякісного новоутворення найбільше. пред пухлинні процеси поділяють на облігатні та факультативні.

Абсцесс. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области. Часть 2.

Границы области: верхняя — подбородочно-губная складка, нижняя — край тела нижней челюсти, боковые — вертикальные линии, проведенные вниз от углов рта. Об-ласть имеет послойную структуру. Кожа тонкая, у мужчин имеет волосяной покров, содержит потовые и сальные железы.

Класифікація, клініка, діагностика, методи лікування травм зубів

Травма зубів зустрічається в різних вікових групах, але найчастіше вона відбувається у 2—3  та 8—11 років.
Різці травмуються частіше ніж моляри та премоляри, ураження останніх супроводжується, як правило, переломом щелепи.
Фронтальні зуби верхньої щелепи травмуються частіше, ніж нижньої щелепи.