Лікування опіків.
Протишокову терапію треба проводити всім дням із площиною опіків більше 10% поверхні тіла та дітям до 3-х років з опіками більше 5% поверхні тіла.
Схема протишокової терапії:
1. Новокаїнові блокади;
2. Оксігенотерапія;
3. Інфузійна терапія (введення розчинів новокаїну 0,1% по мл на 1кг ваги тіла); Внутрішньовенно: 20% розчин глюкози — 200 5% розчин аскорбінової кислоти — 5мл 5% розчин вітаміну В1, В6 до — 1мл Корглікон чи строфантин від 0,3 до 1мл. Гідрокортизону — 125—250 мл чи преднізолону 30—60 мл Інсуліну — 20-25 ОД 4.
4. Знеболюючі, серцеві та інші патогенетичні засобі (25% розчин анальгіну, 1% розчин димедролу, 5% розчин піпольфену, нейролептик — дроперідол — 0,5 мл на 1 кг ваги)
5. Гормонотерапія (розчин гідрокортизону, преднізолону);
6. Вітамінотерапія (групи В, С);
7. Антибіотики широкого спектру дії;
8. Лужне питво, дієта, яка передбачає зниження бродіння у кишечнику та метеоризму.
Другие статьи
Післяопераційне ведення хворих, які перенесли операцію на губі.
У ранньому післяопераційному періоді особливу увагу слід приділити налагодженню ритмічного та вільного дихання у дитини. Особливо це стосується тих випадків, коли хейлопластика проводилась при широких одно- та двосторонніх незрощеннях.
Одонтогенні пухлини щелеп у дітей. Клінічні прояви амелобластом у дітей.
Класифікація одонтогенних пухлин щелеп За клініко-морфологічними проявами одонтогенні пухлини розподіляють на доброякісні (амелобластома, м'яка одонтома, одонтогенна фіброма) та злоякісні (одонтогенний рак, одонтогенна саркома).
Пухлиноподібні новоутворення м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки у дітей. Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки.
Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки поділяють на утворення, які виникають в результаті аномалій (середні та бокові кісти шиї, кісти привушної ділянки, кореня язика), та кісти, які є вадою розвитку ектодерми — дермоїдні, епідермоїдні кісти щелепно-лицевої ділянки.
Карбункул. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.
Карбункул — острый гнойно-воспалительный процесс кожи и подкожной жировой клетчатки, распространяющийся на несколько волосяных фолликулов, сальных желез.
Нейрофіброматоз, хвороба Реклінгаузена. Клініка.
Найбільш розповсюдженими теоріями виникнення нейрофіброматозу є ендокринна, дізонтогенетична та неврогенна. У розвитку нейрофіброматозної тканини приймають участь як самі нервові волокна так і сполучнотканинні елементи ендо- та періневрія.
Опіки. Клініка, діагностика, методи лікування.
Опіки у дітей мають свою специфіку, яка пов'язана з анатомофізіологічними особливостями щелепно-лицевої ділянки та дитячого організму вцілому, психоемоційного стану дитини. Найбільш частими причинами опіків є контакт з гарячою рідиною, полум'ям та електричним струмом. Серед дітей опарення спостерігаються у 54%, а у дорослих в 13%.
