Мы всегда на пульсе вашего стоматологического здоровья


    Услуги Статьи Вопросы
LiveZilla Live Help


Класифікація та клінічна картина незрощення піднебіння.

Вроджені незрощення піднебіння поділяють на:

1. явні та приховані;

2. повні та комбіновані (губа і (чи) альвеолярний відросток);

3. односторонні, двосторонні та серединні;

4. твердого і (чи) м'якого піднебіння;

5. наскрізні та ненаскрізні.

Скарги та клінічна картина при вроджених незрощеннях піднебіння мають характерні ознаки. Так, мати дитини із незрощенням піднебіння, крім дефекту тканин піднебіння відмічає, що під час годування їжа потрапляє у ніс, виникає кашель, дитина захлинається. У більш старшому віці дитина "гугнявить", нечітко вимовляє слова. При огляді піднебіння виявляється дефект альвеолярного відростку, тканин твердого та м'якого піднебіння різної довжини та ширини. Ротова порожнина сполучається із носовою (при односторонньому - на стороні незрощення, а при двосторонньому - обидві носові порожнини). Сошник на певній довжині з'єднаний з одним краєм дефекту піднебіння (одностороннє наскрізне незрощення), причому завжди з горизонтальною пластинкою великого фрагмента, або розташований посередній лінії дефекту при двосторонньому чи ізольованому незрощенні піднебіння.

При односторонньому незрощенні піднебіння великий фрагмент переміщується вперед та зовні, а малий — медіально та назад. При двосторонніх незрощеннях піднебіння дефект складається з трьох фрагментів — двох бокових та середнього. Середній фрагмент включає в себе сошник та міжщєлепну кістку разом з альвеолярним відростком та різцями обох сторін. Розташування цього фрагменту відносно бокових має велике значення для проведення доопераціиної ортодонтичної підготовки, а саме іі методики та часу проведення вибору строків та методу хірургічного втручання на тканинах піднебіння.

При серединних ізольованих незрощеннях тверде піднебіння (без альвеолярного відростку) — складається з двох фрагментів, сошник знаходиться посередині.

При всіх видах незрощень м'яке піднебіння розділене на два фрагменти, які у більшості випадків короткі, тому піднебінно-глоткового замикання не виникає. Лише у ранньому віці при ізольованих незрощеннях м'якого піднебіння фрагменти можуть бути достатньої довжини. Відмічається широкий мезофарінгс, гіпертрофія хоан, з віком велофарінгіальна недостатність збільшується.

Перше питання яке необхідно вирішити при народженні дитини з вродженим незрощенням піднебіння — це, як налагодити годування дитини. Одразу ж після народження до такого малюка належить викликати в пологовий будинок хірурга, який сам, або з ортодонтом виготовить захисну "пластинку — обтуратор, за допомогою якого буде проведено роз'єднання порожнини рота та носа і дитина зможе вірно та повноцінно харчуватися. Нажаль, лише 4% дітей з вродженими наскрізними незрощеннями виготовляють обтуратори в 1-й місяць після народження.

Обтуратори необхідні дітям з незрощенням твердого і м'якого піднебіння. При частковому незрощенні піднебіння він не показаний. Дуже часто після народження дитини з наскрізними незрощеннями у пологових будинках їх годування здійснюється через зонд або, в кращому випадку, звичайною соскою. Обидва способи годування мають негативні сторони. При першому відбувається постійне подразнення слизової травного шляху (введення зонда б разів на день), що може привести до виникнення ерозій та виразок на ній, крім того, зникає ссальний рефлекс.

При другому - присутність соски, яка тисне на фрагменти незрощеної верхньої щелепи, зумовлює погіршення і без того існуючої деформації щелеп. Ряд авторів рекомендують годувати таку дитину або із піпетки, або звичайною ложечкою. Але за допомогою піпетки годувати малюка дуже важко і можливо лише в перші дні життя (малий об'єм спожитої рідини до 30-40 мл на одне годування). З ростом дитини та збільшенням кількості їжі це займає дуже багато часу і важко як для матері, так і для малюка. Тому необхідно перейти на годування у напіввертикальному положенні за допомогою ложечки або соски з обтуратором на піднебінні.

Для виготовлення обтуратора за типом зйомного протезу на верхню щелепу знімають відбиток у вертикальному положенні з нахиленою вперед головою. Виймати ложечку із відбитком слід обережно, щоб відбиткова маса не відірвалась та не потрапила у дихальні шляхи. Цю маніпуляцію проводять у присутності лікаря-анестезіолога. Слід приділити увагу і роботі педіатра з батьками хворого. Саме він є першим, хто може заспокоїти батьків, дати повну та правильну інформацію проте, як треба доглядати за дитиною, як її годувати, до кого і коли звернутися за порадою, провести так зване "психологічне розвантаження" батьків. Бажано, щоб педіатр мав фотографії, які допоможуть продемонструвати результати лікування таких дітей. Планові щеплення дитини до уранопластики краще відкласти. Після виписки з пологового будинку педіатру необхідно направити батьків та дитину до хірурга-стоматолога за місцем проживання, який розповість про наступні етапи лікування такого малюка.

Система Orphus

Другие статьи

Гипосаливация. Свищ слюнной. Сиаладенит.

Гипосаливация — снижение секреторной функции больших и малых слюнных желез вплоть до ее прекращения (ксеростомия - сухой рот) (син.: гипосиалия, олигонтиализм, олигосиалия).

Заболевания слюнных желез. Болезнь (синдром) Микулича.

Болезнь Микулича (сип.: лимфоцитарная опухоль, лимфомиелоидный сиалоз, лимфоматоз и гранулематоз слюнных желез, аллергический ретикулоэпителиальный сиалоз Микулича) увеличение больших слюнных и слезных желез.

Еозинофільна гранульома.

Еозинофільна гранульома — хвороба Таратинова, яка разом з хворобою Леттера - Зиве, Хенда - Шюллера- Крістчена - є ретикулогістіоцитозами. В основі цих захворювань лежить гіперплазія ретикулоендотелія з вторинним порушенням ліпідного обміну та відкладанням жиру в клітинах.

Хирургическое лечение доброкачественных опухолей нижней челюсти.

В практической работе врача-стоматолога встречаются доброкачественные кистозные новообразования, нередко локализующиеся в области нижней челюсти. К таким новообразованиям относятся одонтогенные

Лікування хворих з злоякісними новоутвореннями. Частина 2.

Зовнішні методи променевої терапії поділяють на близькофокусні та дистанційні. При перших відстань від джерела випромінювання до поверхні коливається від кількох міліметрів до 150 см.

Діагностика анкілозів СНЩС у дітей.

Ступінь рухомості головки нижньої щелепи визначається шляхом пальпації її попереду козелка вуха і через передню стінку зовнішнього слухового проходу. При фіброзному анкілозі відчувається ледь помітна рухомість головки нижньої щелепи, чого не має при кістковому анкілозі.