Під язикові слинні залози посідають друге місце по кількості уражень кістозними процесами. Це обумовлено анатомо-фізіологічними особливостями: протоки залози вертикальні, короткі, їх буває до 12, розташовані під язиком, де залоза зазнає найбільшої травматизації особливо під час їжі. Такі кісти називають ще ранулами (“жаб’ячі” пухлини). В деяких випадках ранула може бути вродженою, тобто дізонтогенетичною пухлиною, про що свідчить виявлення кісти у дітей в віці 6 міс.

Клініка:

Дитина скаржиться, що під язиком знаходиться "щось”, що заважає їжі, іноді розмові, вона зменшується або збільшується у розмірах. При огляді виявляється новоутворення округлої форми, яке розташоване частіше в передніх відділах залози. В зв’язку з тим, що оболонка кісти тонка, сполучнотканинна, вона просвічується через слизову оболонку блакитним кольором. При пункції отримуємо прозору, жовтуватого кольору рідину.

Особливу увагу привертає кіста під’язикової С.З., яка проросла у ділянку підборіддя, вона має форму “піскового годинника”. Одна її порожнина розташована вище щелепно-під’язикового м’яза, а друга — нижче, сполучаються одна з одною кісти вузьким перешийком.

Диференціювати кісти під’язикової С.З. треба з дермоідами дна порожнини рота, судинними новоутвореннями, особливо кістозними IX формами.

Лікування:

Основним методом лікування кіст під’язикової С.З. є хірургічний - цистотомія і вкрай рідко цистектомія. Видалити повністю кісту з оболонкою дуже важко, тому що оболонка, як “павутиння” і рветься при хірургічному втручанні.

Операція виконується під місцевим-інфільтраційним та провідниковим знеболювальним п. lingualis або загальним знеболюванням (в залежності від віку дитини та її психоемоційного стану). Викроюється “вікно” в порожнину кісти, а потім кетгутовими вузлуватими швами підшивається оболонка кісти та слизова оболонка порожнини рота. Кіста тампонується йодофорнною марлею, якщо порожнина її достатньо велика, протягом 4—5 діб. При рецидивах кісти видаляються разом з під’язіїковою залозою.

Значні труднощі виникають при лікуванні ранул у вигляді піскового годинника”. Ця операція у дітей завжди проводиться під загальним знеболюванням.

На першому етапі -підщелепним доступом видаляється частина кісти, яка знаходиться нижче щелепно-під’язикового м’яза та перев’язується перешийок.

II етап — цистотомія, цистектомія або цистсіалоектомія під'язикової С.З., внутрішньоротовим доступом (другої порожнини кісти). Зовнішню рану ушивають наглухо, дренуючи її. В порожнині рота рану після цистотомії тампонують, а після цистектомії чи цистсіалоектомії ушивають щільно.

Актиномикоз. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Актиномикоз — хроническое специфическое воспалительное заболевание с поражением различных тканевых структур и органов, характеризующееся волнообразным длительным течением.

Переломи верхньої щелепи.

Перелом верхньої щелепи у дітей бувають дуже рідко і є наслідком транспортної травми. Класифікація переломів верхньої щелепи таж сама, що і у дорослих за Ле-Фором, але дуже рідко відповідає цим лініям, крім Ле-ФОР-І, коли відламаний альвеолярний паросток.

Статистика, класифікація пухлин м’яких тканин ЩЛД у дітей

Пухлини у дітей здебільше дизонтогенетичного походження, тобто виникають внаслідок порушення генетичних програм внутрішньоклітинного поділу або процесу розвитку і диференціації зародка. Переважають доброякісні сполучнотканинні пухлини м'яких тканин обличчя (головним чином судинні новоутворення), аза ними (зачастотою виявлення)

Дефекты области рта.

Дефекты и деформация губ могут возникать вследствие случайной травмы, оперативного вмешательства (по поводу врожденного дефекта, новообразования,свежей травмы, воспаления), перенесенного специфического (сифилис, красная волчанка, сибирская язва и др.) и неспецифического (нома, карбункул, фурункул, флегмона) воспалений.

Нейрофіброматоз, хвороба Реклінгаузена. Клініка.

Найбільш розповсюдженими теоріями виникнення нейрофіброматозу є ендокринна, дізонтогенетична та неврогенна. У розвитку нейрофіброматозної тканини приймають участь як самі нервові волокна так і сполучнотканинні елементи ендо- та періневрія.

Нерезорбируемые мембраны. Часть 2.

1. Старайтесь обеспечить стерильность материала. 2. Выберите форму, которая наиболее оптимально закрывает дефект. 3. Придайте мембране нужную форму с помощью ножниц. Избегайте создания острых краев.