Гемангіоми (від haema — кров, angion — судина) — доброякісні пухлини, які за даними Кондрашина Н.І. (1963), ГорбушиноїП.П. (1978), Дудко Д. В. (1980) від 70% до 80% зустрічаються на голові та шиї у дитячому віці. Існує багато теорій, які пояснюють походження гемангіом. Так, Вірхов (1803) пропонує фісуральну теорію, за якою гемангіоми локалізуються в ділянці зябрових щілин. Конгейм (1878) розвиток гемангіом пов’язує із “заблукавшими” відшнурованими зародковими клітинами.

Петров Н.Н. (1942) доводить, що гемангіома — це дизембріопластична пухлина, яка розвивається за законом ембріології, тобто вони ростуть, поки не закінчать повну диференційовку в будові своїх клітин. Абрикосов (1950) вважає, що гемангіома являє собою пухлину кровоносних судин. Але до цього часу питання:”Чи є гемангіома пухлиною або аномалією розвитку судинної тканини”, залишається відкритим.

Гемангіома — єдина доброякісна пухлина, що має інфільтруючий ріст та часто у дітей дає рецидиви. Однак не здатна метастазувати. Гемангіоми, як правило, виникають в перші місяці життя дитини. Напочатку розвитку локалізуються в підшкірній клітковині, слизовій та підслизовій оболонках, м'язах і кістках щелепно-лицевої ділянки. Поступово зростаючи, можуть досягати великих розмірів і проростати в сусудні тканини.

У дітей протягом першого року життя гемангіома росте найбільш активно; іноді може зазнавати зворотнього розвитку, але це відбувається тільки при так званій простій чи капілярній формі.

Клініко-анатомічна класифікація судинних пухлин за Н.І.Кондрашиним
1. Проста.
2. Кавернозна.
3. Гілляста.
4. Комбінована (проста -f кавернозна; кавернозна -f гілляста).
5. Мішана (гемангіолімфома, гемані юфіброма, нейроангіофіброма).
6. Системний ангіоматоз.

Виділяють наступні форми гемангіом м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки:
1. За морфологією: кавернозні або печерні; капілярні або прості; гроноподібні або гіллясті.
2. За походженням із судин: артеріальні, венозні, мішані.
3. За темпами росту: швидкоростучі; повільноростучі.
4. За розповсюдженністю: локальні; дифузні.
5. За впливом на навколишні тканини і органи: з порушеннням функції, без порушення функції, з вираженою деформацією ЩЛД.

Найбільш часто зустрічаються гемангіоми: капілярні, гіллясті, кавернозні або їх комбінації.

Справжні пухлини та пухлиноподібні новоутворення слинних залоз.

Класифікація пухлин та пухлино подібних новоутворень слинних залоз.

Сепсис одонтогенный. Воспалительные заболевания челюстню-лицевой области.

Сепсис одонтогенный — генерализованное инфекционное заболевание, при котором входными воротами для возбудителя инфекции служит дефект твердых тканей зуба или зубодесневого прикрепления.

Комбинация костных материалов.

Для улучшения соотношения между костью и соединительной тканью были использованы различные остеогенные материалы (индуктивные, кондуктивные, нейтральные), которые помещали под барьер. Schallhorn и McClaine (1988) использовали мембраны на основе ПТФЭ (пародонтологическая мембрана Гор-Текс) с аллоимплантатом

Вертикальный и горизонтальный матрацные швы в хирургической практике. Замковый шов.

Для создания лучшей фиксации сосочков и более точного их прилегания, а также для предотвращения мобилизации лоскута рекомендуется использовать вертикальный или горизонтальный матрацный шов. Чаще всего необходимость в этом возникает при работе на небной поверхности, где требуется создание большего натяжения, или при наличии тонких и рыхлых сосочков.

Остеома. Остеоїд-Остеома.

На початку розвитку скарг немає, надалі в залежності від місця знаходження. Верхня щелепа: диплопія, важко дихати через відповідну полови¬ну носа; вилицева дуга: обмеження відкривання рота; нижня щелепа: невралгічний біль

Вроджені кісти щелепно-лицевої ділянки. Диференційна діагностика.

Дермоїдні та епідермоїдні кісти, які нагноїлися у дітей часто нагадують гострий або загострення хронічного лімфаденіту відповідної ділянки. В пунктаті дермоїдні кісти при мікроскопії — лейкоцити, злущені епітеліальні клітини, кристали холестерину.